Уроки

Конспекти  уроків

Тема:   В.Вітмен — американський поет-новатор. Життєвий і творчий шлях письменника. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та трансценден­талізмом.

Мета:  ознайомити учнів із  життям та творчістю американського поета  В. Вітме-на; розкрити поняття  «трансценденталізм»; розвивати вміння  працювати  з  додатковими  джерелами  інформації,  вміння  обґрунтовувати  власні  думки,  навички   порівняння  та  узагальнення  матеріалу,  зв’язного мовлення; сприяти розумінню  учнями  поетичного  слова;  виховувати  естетичні  смаки.

Урок  засвоєння  нового  матеріалу

Обладнання:  засоби  ІКТ,   підручник,  портрети В. Вітмена, фото  Брукліна  ХІХ  ст.  і  сучасного,  к/ф  «Віднесені  вітром».

Хід  уроку

Я втілюю в собі всіх страдників і всіх знедолених…

Волт Вітмен

Я приймаю реальність без усяких засте­режень і сумнівів,

                                                                             матеріалізмом напо­внений я увесь.

Волт Вітмен

I.Оголошення  теми,  мети  та  епіграфів  уроку.

II.   Засвоєння учнями нових знань, формування вмінь та навичок

1.     Вступне слово вчителя.

       Сьогодні  ми  вступаємо  з  вами  у  світ  незвичайної  поезії  Волта Вітмена — американського поета, публіциста, прозаїка, критика, однієї з найяскравіших постатей в історії світової культури.

       Він був оригінальним мислителем. Вітмена не сприймали реакціонери, оскіль-

ки він вважав, що людство збережеться у віках, а не помре безславно. Митець не

сприймав жадібність і все те, що вбиває людську душу, вірив у перемогу добрих почуттів та об’єднання всіх рас і націй. І все це тому, що він бачив світ невимов­но прекрасним і неосяжним та говорив про нього словами простими й нев’януче свіжими.

       Я  навмисне  не  демонструю  вам  зразу  портрет  поета.  Бо  хочу,  щоб  ви,  послухавши  про  нього,  уявили  його  зовнішність.

2.     Життя та творчість та  погляди  В. Вітмена  (інформаційне  повідомлення  вчителя).

Сім’я  Вітмена

    Предки поета були вихідцями з Голландії.  Вони  прибули до Нового  Світу

ще в XVII столітті й оселилися на острові Лонг-Айленд. Батькові майбутнього поета Волтові Вітмену старшому дісталася у спадок невелика ферма, на якій він роз­водив коней. Мати, Луїза, виросла в тому ж Лонг-Айленді, але в більш заможній родині. В сім’ї Вітменів було дев’ятеро дітей.

       Волт Вітмен молодший народився 31 травня 1819 року. Він був первістком у ро­дині, й тому його нарекли батьковим іменем. У майбутньому син мав перейняти й батьківську справу. Але ще ніхто не знав, що Волт-молодший порушить родинні плани, стане поетом і на тридцять шостому році життя видасть книгу «Листя тра­ви», що зробить ім’я Вітменів безсмертним.

  Навчання,  місця  роботи,  політичні погляди Вітмена

       Батько Волта був працелюбним, прагнув розбагатіти, але «вибитися в люди» йому так і не судилося. Згодом сім’я переїхала до Брукліна. Деякий час Волт-молодший відвідував школу, але у дванадцять років змушений був іти працювати, щоб допомогти родині. Його найняли в контору до юриста. Власник цієї установи виявився порядною людиною і допомагав юнаку навчатися грамотно писати, бра­ти книги в бібліотеці. Увесь вільний час юнак віддавав читанню Нового Заповіту, творів Шекспіра, Мільтона, європейських та американських романтиків.

      Упродовж життя Вітмен змінив чимало професій: був учнем друкаря, розсиль­ним, шкільним учителем, теслярем, журналістом, редактором провінційних газет.

      Вітмен мав радикальні політичні погляди, виступав проти рабства, захоплю­вався ідеями свободи, демократії, з надією дивився на Сполучені Штати Америки як на державу, де може народитися нова, вільна людина.

      Наприкінці 30-х років у журналах почали з’являтися різноманітні за темати­кою статті Вітмена, в яких він, зокрема, виступав проти поклоніння долару, під­креслював, що гонитва за грошима призводить до духовного спустошення. Іноді він вдавався до різких політичних висловлювань, що стали причиною звільнення  його з посади редактора періодичного видання «Дейлі Ігл». Вітмен змушений був жити випадковими заробітками. Та все ж продовжував публікувати власні вірші, статті в різних періодичних виданнях.

    Захоплення

      У середині 40-х років В. Вітмен захопився музикою і театром. Відомо, що одну зі своїх рецензій, присвячену потребі розвитку оригінального американського театру, він надіслав до журналу «Бродвей Джорнал», що його видавав Е. По. Ві­домий новеліст не тільки опублікував рецензію, а й підтримав Вітмена під час особистої зустрічі.

      За свідченням біографів, у цей час Вітмен вивчає філософію, естетику, астро­номію, навіть єгипетську старовину, а також бере участь у політичному житті країни. Він любив подорожувати і в 1848 році пройшов пішки через сімнадцять штатів. Любов Вітмена до усамітнення дивувала тих, хто його знав. На думку май­бутнього поета, такі мандри були необхідними для того, щоб краще пізнати себе і життя.

   Кохання,  сім’я

         Взагалі, нахил Вітмена до усамітнення неодноразово коментувався біографами поета. Всі вони намагалися зрозуміти, чому серед природи поет почувався краще, ніж у людському товаристві, вбачали в цьому здатність митця до містичних пере­живань. Дослідники згадують також про палке кохання 29-річного поета в Ново­му Орлеані й жінку, яка майнула в його житті і зникла, принісши одне з най­більших зворушень, будь-коли пережитих ним. Взагалі, Волт Вітмен ніколи не був одружений. Хоча біографи називають ім’я однієї жінки, котра пристрасно ко­хала поета й була готова вийти за нього заміж. Це Анна Гілкрайст, удова англій­ського літературознавця, талановита особистість, яка при першому ж знайомстві з віршами американського митця високо поцінувала їх. Вона навіть переїхала до Америки, але Вітмен (уже тяжко хворий, розуміючи свій стан) завжди наголошу­вав, що вони можуть бути лише друзями. Анна Гілкрайст померла раніше за ньо­го. Про смерть Анни Вітмен дізнався з листа її  старшого сина, і ця сумна звістка дуже схвилювала його.

   Літературна  діяльність

       У літературне життя Америки Вітмен увійшов пізно. Його поезія вражала сво­єю незвичністю й оригінальністю. 1850 року було надруковано декілька віршів поета, зокрема «Європа». В цьому творі автор висловив власне розуміння історії, революції 1848 року, оспівав свободу. Своє нове поетичне світобачення Вітмен вті­лив у збірці поезій «Листя трави». Вона вперше побачила світ 1855 року, але за­лишилася непоміченою. Вітменові повертали його першу книгу майже всі, кому він дарував її. І лише американський письменник Р. Емерсон захоплено привітав поета.

      Біографи митця зазначають, що він був великим гуманістом. Із листів до рід­них він постає ніжним сином і братом, який турбується про всіх членів родини. Саме в роки виходу першого видання збірки «Листя трави» тяжко захворів бать­ко, і опікуватися сім’єю тепер мав Вітмен-молодший. Хоча любов поета до людей не замикалася в межах сім’ї. В нього були друзі, він умів спілкуватися з людьми, любив веселитися, співати й слухати пісні, читати. Серед літературних кумирів Вітмена — М. Сервантес,  Р. Бернс,  Дж. Байрон, Й. В. Ґете, Ч. Діккенс, Ж. Санд, Ф. Купер.

    Волонтерська  діяльність

       У 1861 році почалася Громадянська війна, що тривала до 1865-го. Впродовж усього воєнного періоду поет, працюючи в державній військовій скарбниці, у віль­ний час допомагав санітарам доглядати поранених і хворих. Він неначебто розчи­нився в трагедії країни, намагаючись зменшити людський біль: носив пораненим їжу, під диктовку писав листи додому. Відгуком на події Громадянської війни став цикл віршів «Барабанний бій».

      Тяжким ударом для Вітмена було вбивство президента Лінкольна. Його пам’яті присвячено цикл поезій, серед яких слід назвати вірш «О капітане!», в котрому відтворено потрясіння американського народу.

     Останні  роки життя

       У п’ятдесят чотири роки Вітмен тяжко захворів: його розбив параліч. Значно погіршилося й матеріальне становище поета. Та,  прикутий до ліжка, письменник продовжує працювати, а в його творах не втрачається оптимізм і впевненість. 1871 року вийшло п’яте видання збірки «Листя трави», що

принесло поетові дов­гоочікуване визнання американської публіки та критики.

26 березня 1892 року поет відійшов у вічність.

      Волт Вітмен залишив помітний відбиток у світовій літературі, а його поезія справила значний вплив на творчість багатьох митців. Серед них слід назвати бельгійського поета-символіста Е. Верхарна, російських майстрів слова В. Мая-ковського  та  В. Хлєбнікова, українських митців  П. Тичину,  М. Семенка,

Б. І. Антонича.

    Переклади творів В. Вітмена українською мовою

     Проблема перекладу творів В. Вітмена полягає в тому, що іншими мовами важ­ко передати ритмічну окресленість його поезії. Існують певні проблеми й у пере­кладах українською мовою: окрім ритмічної окресленості, труднощі виникають у тому, що українські слова довші за англійські. Тому дослідники часто перекла­ди з Вітмена вважають новотворами.

     Доробок американського митця в Україні популяризували В. Мисик, І. Драч, В. Коротич. До перекладу віршів американського поета зверталися М. Семенко, Лесь Курбас, П. Тичина (особливо у 20-ті роки), І. Кулик, який вмістив твори

В. Вітмена до «Антології американської поезії» (1929).   1969 року українською мовою вийшла книга «Листя трави», що стало резуль­татом праці колективу перекладачів, серед яких були В. Мисик, І. Кулик, В. Ко­ротич, М.Тупайло та ін. У 1984 році читачі познайомилися з книгою українського дослідника і перекладача Л. Герасимчука «Уолт Уїтмен. Поезії».

     Особливості світогляду поета

      Важко зрозуміти творчість В. Вітмена, не усвідомивши його оригінальної фі­лософії. У ставленні до життя поет був гуманістом. Відомо, що з дитинства май­бутній письменник захоплювався читанням Біблії. Можливо, саме із цієї Книги Книг і беруть початок такі ідеї митця, як віра у братерство народів, невичерпність людського генія, думки про рівноправність усіх людей.

Відомо, що великий вплив на формування світогляду поета мала філософія трансценденталізму, що набула великого поширення в США.

3.     Самостійне  опрацювання  теоретичного  матеріалу  (роздрукований  на  аркушах).

Трансценденталізм (від лат. transcendens — те, що виходить за межі чогось, позасвідоме) — самобутня релігійно-філософська й етична система, в основу якої було покладено вчення І. Канта про апріорне знання, котре нібито відвічно при­таманне свідомості та є умовою будь-якого досвіду. Терміном «трансцендентний» позначається потойбічне, те, що знаходиться за межами людського пізнання.

Трансценденталісти не сприймали капіталістичного накопичення, протистав­ляли йому вищі духовні цінності. Вони поставили в центр всесвіту людську осо­бистість, наділену божественною душею, яка не визнає над собою жодної влади, крім закону «я». На світогляд Вітмена вплинули такі ідеї представників цього напряму, як «довір’я до себе», духовна незалежність, божественність людського «я», рівність людей, пантеїстичне сприйняття життя (ототожнення Бога з приро­дою), віра в існування «наддуші», частинки якої містяться в кожній людині.

     Окрім того, в роки формування Вітмена як поета значного поширення в су­спільному житті Америки набули ідеї аболіціонізму (руху за скасування рабства негрів), що відіграв велику роль у Громадянській війні 1861-1865 років. Аболіці­оністські погляди Вітмена також відчутні в збірці «Листя трави».

     4. Усне  малювання.  Описати  зовнішність  В.Вітмена  зі  своєї  уяви.

    

5.Демонстрація  на  екрані  портретів  поета  різних  років  життя  та  фото  Брукліна  ХІХ  століття  і  сучасного.

6.Міні-повідомлення  учнів  (на  1-2  хв.).  «Цікаві  факти  з  життя  В.Вітмена»,  «Історична  ситуація  в  Америці  в  ХІХ  столітті»,  «Історія написання збірки В. Вітмена «Листя трави»».

7. Зв’язок  з  іншими  творами  мистецтва.

--У  якому  всесвітньо відомому к/ф  є  тема  Громадянської  війни  в  Америці?

Демонстрація  уривка   фільму  режисера  Віктора  Флемінга  «Віднесені  вітром»  1939  року.

ІІІ. Перевірка  засвоєння  знань.  Тестування.

1.В.Вітмен—це  національний  поет:

а) Америки;           б)Англії;          в)Данії;       г)Бельгії.

2.Батько  В.Вітмена  був:

а)робітником;       б)фермером;    в)журналістом;     г)священником.

3.У  сім’ї  Вітменів  було:

а)9  дітей;     б)7  дітей;      в)4  дітей;      г)2  дітей.

4.Перше  місце  роботи  В.Вітмена:

а)ферма;     б)завод;     в)видавництво;     г)юридична  контора.

5.Погляди  письменника:

а)захищав  рабовласництво;      б)був  нігілістом;

в)був  радикалом,  виступав  проти  рабства;  

г)вбачав  у  релігії  спасіння  людства.

6.Збірка  «Листя  трави»  була  видана,  коли  В.Вітмену  виповнилося:

а)20  років;     б)25  років;    в)36  років;     г)40  років.

7.Збірка  «Листя  трави»  була  зразу  ж:

а)визнана  читацькою  публікою;      б)її  не  зрозуміли;

в)розкритикована;      г)її  зовсім  не  читали.

8.Ця  збірка  була  перекладена  на  українську  мову  письменником:

а)В.Коротичем;       б)колективом  перекладачів;

в)В.Мисиком;        г)І.Драчем.

9.Окрім  літератури  В.Вітмен  захоплювався:

а)танцями;        б)живописом;     в)скульптурою;     г)музикою  і  театром.

10.Письменник  переніс  хворобу:

а)парліч;     б)цукровий  діабет;     в)туберкульоз;      г)запалення  легенів.

11.В.Вітмен  провів  життя:

а)весело,  в  колі  друзів;      б)в  основному  усамітнено;

в)у  колі  сім’ї  і  дітей;        г)у  вигнанні.

12.Цикл  поезій  поет  присвятив  політичному  діячу:

а)Дж.Кеннеді;     б)О. фон Бісмарку;     в)Наполеону;      г)А.Лінкольну.

ІV. Узагальнення. 

Усні  завдання  на  вибір:

1.Яке  питання  ви  б  задали  В.Вітмену?

2.Пояснити  епіграфи  до  уроку.

V.Домашнє  завдання.

Скласти  сенкан  по  біографії  і  творчості  В.Вітмена.  Прочитати  вірші  поета,  до  одного  з  них  підібрати  класичну  музику.

Використані  засоби  інформації

1. Чередник  Л.А.  Світова література. 10 клас. Рівень стандарту: Авторські уроки.— Х.: Вид-во «Ранок»,  2011.— 208 с.— (Майстер-клас).

           2.Вікіпедія.

       3.Фільм  режисера  Віктора  Флемінга  «Віднесені  вітром»  1939  року.

       4.Фото  письменника.

Конспект                                                                                      10  клас

Тема уроку: Поезія Поля Верлена.

                     "Поетичне мистецтво" – віршований                                                     маніфест  символізму і імпресіонізму.     

Мета уроку:  ознайомити учнів з поезією П.Верлена, визначити особливості                   символізму та імпресіонізму в його творчості;

                        розвивати вміння аналізувати, зіставляти поетичні твори,                           робити висновки;

Обладнання:  портрет Поля Верлена.

Тип уроку: комбінований урок.

Епіграф:                              Найбільш оригінальний, грішний, містичний.

                                              Найбільш натхненний і справжній серед поетів.

Анатоль Франс.

Хід уроку.

І. Актуалізація опорних знань.

1. Літературна анкета.

1) Дата і місце народження П.Верлена.

(30 березня 1844 року, місто Мец).

2) З якої родини він походив?

(З небагатої родини, батько – військовий інженер).

3) Яку освіту одержав?

(1862р закінчив ліцей).

4) Чому не продовжив навчання?

(Через матеріальні труднощі був змушений піти служити чиновником).

5) Коли почав писати вірші?

(В шкільні роки).

6) Як називався перший друкований вірш Верлена?

("Пан Прюдом")

7) Коли цей вірш надрукували?

(1863 року).

8) Які літературні знайомства вплинули на ранню творчість Верлена?

(Знайомство із групою "Парнас" та книга Ш.Бодлера "Квіти зла").

9) Збірки, які створили гарну репутацію поету.

("Сатурнічні поезії"(1866), "Вишукані свята"(1868), "Добра пісня"(1870)).

10) Що поет робив у дні Паризької Комуни?

(Працював в бюро комунарської преси в революційному уряді).

11) Що змусило Верлена поїхати із Франції?

(Розгром Паризької Комуни та дружба з Артюром Рембо).

12) За що поета було засуджено до дворічного ув'язнення?

(За те, що під час сварки поранив А.Рембо та за комунарське минуле).

13) Яка збірка була надрукована під час ув'язнення поета?

("Романси без слів").

14) Що вплинуло на створення збірки "Мудрість"?

15) Коли П.Верлена було обрано "королем поетів"?

(1894 року).

16) Як поет сприйняв свою популярність?

(Болісно, бо вона була запізнілою).

17) Коли помер П.Верлен?

(8 січня 1896 року).

2. Рольова гра.

Поль Верлен

Я уважно прослухав ваші відповіді на питання літературної анкети про моє життя і творчість. Так, мене справді називали Королем поетів. Приємно усвідомлювати, що ви знаєте мою творчість. Але чомусь ви не згадали про мою збірку поезій "Колись і недавно"(1884р.) .Бачу, що переді мною – мої шанувальники, тож свої побажання вам хочу висловити рядками із вірша

"Конфуцієві притчі"

Ось тобі наука, брате: мусиш вдалеч прямувати,

Вперто йти навстріч меті, не спинятися в путі,

Мусиш широко дивитись,

Мусиш сміло  в глиб пірнуть,

Щоб тобі відкрилась суть.

Лиш невтомний рух вперед нас веде до світлих мет,

Ясність повна буть повинна,

Справжня істина – глибинна.

ІІ. Робота над новим матеріалом.

1.     Тема, мета, епіграф уроку.

2.     Слово вчителя.

Нашу роботу над новим матеріалом ми почнемо з того, що познайомимося зі своєрідним маніфестом символізму та імпресіонізму, який був написаний П.Верленом у 1874 році, а надрукований у 1882 році,

Це вірш "Поетичне мистецтво".

3.     Прослуховування вірша "Поетичне мистецтво" (в перекладі Г.Кочура)

4.     Робота в групах.

         1 група

- Які вимоги поет ставить до поетичного слова?

(Найперше – наблизити поезію до музики. Поет надає перевагу відтінкам, півтонам перед виразно означеним кольором. Це єднає його вірші з виразно означеним кольором. Це єднає його вірш з імпресіонізмом: поет виступає проти раціоналістичної поезії, радить не звірятись на риму, ритм брати невиразний, плинний, прагнути до поєднання неясного з точниим).

         2 група

- У чому, на вашу думку. Полягає музичність поезії П.Верлена?

(В поезіях Верлена відсутні різкі, негармонійні звуки, звукосполучення, використано багато алітерацій (збігу приголосних) та асонансів (збігу голосних) . Поет дивовижно поєднав звуки і почуття, слово і емоції. А сама французька мова напрочуд мелодійна, тому що в ній багато сонорних звуків. Саме у музичності одна із причин складності перекладу верленовських віршів)

         3 група

- Як ви розумієте останній рядок вірша?

(Поет іронічним вигуком закінчує останню строфу вірша: "А решта все – література". Він зневажливо називає літературою все неживе, штучне, книжне, позбавлене свободи і почуттів, все, що протистоїть справжній поезії).

         4 група

- Чому вірш "Поетичне мистецтво"  сприймався  як маніфест символізму і імпресіонізму?

- Чому цей вірш можна назвати віршованою декларацією П.Верлена?

(Тому що він в ньому сформулював вимоги до поезії та поета. Ці вимоги збігалися з пошуками молодих поетів, котрі виступали як представники імпресіонізму і символізму. Отже, немає нічого несподіваного в тому, що цей вірш перетворився на своєрідний літературний маніфест символістів та імпресіоністів ).

         5 група

- З якими естетичними програмами полемізує Верлен?

(Цей вірш напівжартівливий, іронічний. В ньому пародіюється відомий твір теоретика класицизму ХVІІ ст.. Буало. Його вимогу точності, ясності Верлен пропонує змінити на музичність, млосність, невиразність і "давати  в поезії голос найтоншим враженням і  емоціям..." крім того, поет полемізує з естетичними принципами натуралізму, об'єктивізмом, раціоналізмом та риторикою "парнасців" ).

         6 група

- Якому поєднанню барв віддає поет перевагу і чому?

(Поет у вірші віддає перевагу відтінкам барв, переливам між ними, найтоншим нюансам. Таким чином він намагається виразити своє бачення природи і світу людської душі і закликає інших позбутися спрощеності та схематизму в їх змалюванні.)

5.     Слово вчителя.

         Поет любить зображувати дощ, тумани, сутінки. Розмита лінія у нього панує над чітким контуром, відтінок – над яскравим кольором, світлотінь – над світлом і тінню, півтон – над виразним тоном. Як у художників – імпресіоністів, предмети в його поезіях наче розчиняються у дрижанні мінливого повітря, що їх оточує.

Його вірші – це безпосередні миттєві враження від баченого.

6.     Прослухаємо вірш П.Верлена "Весняні настрої".

7.     Розповідь учениці про вірш "В серці і сльози, і біль" (1874р.)

     Вірш увійшов до збірки із символічною назвою – "Романси без слів", яка відображає прагнення автора "не описати, а оспівати  стан душі"(М.Вороний). у зрілий період творчості поет досконало оволодів засобами вираження ліризму. Здається, що в його вірші слова начебто відсутні, тут лише музика зраненого серця, яка нагадує шум дощу. Епіграфом до твору автор узяв рядок А.Рембо : "Тихенький дощ падає на місто". Однак якщо у Рембо ця фраза має конкретний зміст, то у Верлена вона отримує символічне значення: не тільки природа "дощить", "плачеться" в людському серці.

8. А тепер до вашої уваги три переклади вірша П.Верлена "В серці і сльози, і біль", їх аналіз.

Над містом йде тихий дощ.

                                               А. Рембо   

 Із серця рветься плач,

Як дош, іллється з неба.

 Від зради чи невдач,

 Відкіль цей тужний плач ?

 О, хлюпотіння зливи

 По крівлях, по землі

 На серце нещасливе

Спливають співи зливи...

Лягає без причин

Туга на серці туга.

З відчаю хоч кричи

Печалюсь без причин.

Від муки дітись ніде,

Рве серце марний жаль.

Любові й зненавиди

Нема, а дітись ніде!

Переклад М. Лукаша

* * * Тихенький дощ падає на місто.

А. Рембо

В серці і сльози, і біль —

Небо над городом плаче

Що це за туга ? Відкіль

Цей невгамований біль?

Мжиці занурені звуки

І на землі й по дахах!

В серце, що в'яне від скуки,

Ллються зажурені звуки.

Сльози і біль без причин

В серці, якому байдуже...

Тут ані зрад, ні провин:

Туга моя без причин.

Чи не найбільше це горе —

Навіть не знати, чому

В серце несміливе, хворе

Люто закралося горе ?

Переклад М. Драй-Хмари

* * * Спадає тихо дощ на місто.

А. Рембо

Плачі в душі моїй —

І плеще дощ над містом.

Яких томлінь напій

Пливе в душі моїй ?

О ніжні крапель звуки

 В садах і по дахах!

Для серця, чаші скуки,

Дощу співучі звуки.

Ти, плачу без причин

В душі меланхолійній!

Не стався зради чин —

Жалоба без причин.

О найгіркіше горе —

Не відати, чому

Безлюбе, несуворе,

Ти серце, терпиш горе.

Переклад Михайла Ореста

9. Розповіді учнів про ці переклади.

Усі три переклади вірша П. Верлена зберігають ідей­но-художні домінанти твору: плач дощу над містом і плач у людському серці, живописність (розмитість) цієї картини, музичну стихію (сумна, журлива мелодія). Але кожен із пе­рекладачів по-різному інтерпретує верленівські рядки.

Якщо порівняти переклади М. Лукаша, М. Драй-Хмари та Михайла Ореста, то можна помітити відмінність між твор­чими манерами майстрів українського слова. Картина, ство­рена м. Лукашем, як і в інших його перекладах, відзначаєть­ся експресивністю виражальних засобів. У нього серце не просто плаче, а плач «рветься» із нього. На місто не просто падають дзвінкі краплі дощу, а чується "хлюпотіння зливи по крівлях, по землі". І ліричний герой відчуває не меланхо­лію чи легку печаль, а тугу (яка до того ж "туга"), справжню муку, від якої ніде дітись, "марний жаль", що крає серце. Отже, у М. Лукаша сум доведений до крайньої межі.

Переклади М. Драй-Хмари і Михайла Ореста дещо стриманіші у вираженні почуттів, але в кожному з них є свої ню­анси. Так, М. Драй-Хмара акцентує на внутрішньому зосе­редженні ліричного героя. Якщо у М. Лукаша плач виривається назовні, то у М. Драй-Хмари плач, горе "за­крадається" в серце. Він змальовує глибоко прихований біль ліричного героя. До речі, слово "біль" повторюється в тексті тричі, а больові імпульси підсилюються ще й епітетом "хво­ре" (серце). Отже, ліричний герой у перекладі М. Драй-Хмари не просто сумує — він "хворий" на самотність, відчай і нудьгу (у Лукаша туга героя пояснюється іншими причина­ми — відсутністю щастя, любові і ще чимось, до кінця не зрозумілим: "печалюсь без причин"). Ця "хвороба душі" — справжнє люте горе, бо воно заполонило не тільки серце ліричного героя, а й увесь світ в його уяві.

  Переклад Михайла Ореста вважається меланхолійнішим і по-французьки вишуканим. Тут вже немає надмірної експресії й трагічності. Дощ змальовується досить поетич­но: це вже не злива, в "дощу співучі звуки", "ніжні крапель звуки". Ліричний герой, хоча й переживає "найгіркіше" горе,
зберігає ліричність своєї душі. Дуже естетично й витончено
Михайло Орест передає найтонші порухи людського серця:
"Яких томлінь напій пливе в душі моїй?", "Ти, плачу без причин в душі меланхолійній!" Перекладач зумів передати не
тільки страждання, а й красу людської душі, застосувавши з
цією метою різноманітні художні засоби (метафори, епітети, риторичні запитання, звертання тощо).

Отже, в усіх трьох перекладах проявилася творча індивідуальність перекладачів: у М. Лукаша — посилена емоційність та експресивність у змалюванні внутрішньої драми ліричного героя, у М. Драй-Хмари — глибоке роз­криття людського болю, у Михайла Ореста — підкреслений естетизм у відображенні почуттів особистості.

10. Рольова гра.

(Юний поет і Поль Верлен, 1 читець, 2 читець)

Читання вірша П.Верлена "Сентиментальна прогулянка" в перекладі М.Лукаша і  вірша Федеріко Гарсіа Лорки "Верлен" в перекладі М.Самаєва)

Юний поет і Поль Верлен

Поль Верлен . У 1870 році я одружився з юною Матильдою Моте, хотів звичайного сімейного щастя. Здавалось, настало заспокоєння. Моя збірка "Добра пісня" присвячена саме їй, моїй маленькій дружині.

Але… сімейне життя стало ані тривалим, ані щасливим. Зустріч з юним генієм – Рембо – зруйнувала мої плани. Невеселі події змінювали одна одну: війна, Паризька комуна, втеча в інші краї, брак коштів, суперечки, постріл з револьвера (поранив любого друга, бо боявся його втратити). Далі 2 роки у в'язниці в місті Монс. Сумував, брався за перо, каявся. У в'язниці написав 19 віршів – "Романси без слів" (кумедна назва!). Покинула Матильда, Рембо поїхав до Африки. Залишились спогади…

Читець 1 .

Сентиментальна прогулянка.

Переклад М.Лукаша

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли,

І ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду в зимову ніч сумну

Два привиди будили давнину.

-         Ти згадуєш, як ми колись любились?

-          Навіщо вам ті згадки знадобились?

-         Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене? – Ні.

-         Як ми удвох жили щасливо,

Зливаючи серця й вуста! – Можливо.

-         Де синь небес, де сяєво надій?

-          Надії ті пощезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,

І тільки місяць чув чудну розмову.

Юний поет.

Як поєднати таке бурхливе життя й тужливе шепотіння душі? Як його зрозуміти?

Поль Верлен.

Як зрозуміти мене? Я жив у XIX ст. Мене оточували міські реалії, не такі, як у часи Меріме чи Стендаля. Фабрики росли як гриби. Вулиці вкрили асфальтом і освітили газом. На ці вулиці лягали інші тіні, інші візерунки, світ заполонила мінливість. Художники почали писати по новому: півтонами, невловимими мазками. Мені теж хотілось передати нюанси тиші, запахи природи, звуки вулиці, біль за втраченим. Не я був символістом. Сама дійсність, продукувала символи. У ній усе змішалося: старе й нове, село і місто, фольклор і сцена. Моя поезія була незвичайна для того часу: "Найперше – музика у слові…"

Юний поет.

Яка людина! Ні, мені ніколи так не писати. А пам'ятаєш про нього чи ні?

Читець 2 .

Верлен

(Федеріко Гарсіа Лорка)

Песня,

которую я не спою,

спит у меня на губах.

Песня,

которую я не спою.

Светлячком зажглась

жимолость в ночи,

и клюют росу лунные лучи

я уснул  и услышал мою

песню,

которую я не спою.

в ней – движенья губ

и речной воды.

В ней – часов, во тьму

канувших, следы.

Над извечным днём

свет живой звезды.

Перевод М.Самаева

 11. Слово вчителя.

Імпресіонізм – поширене явище, воно характерне для всього мистецтва в цілому:  і для живопису, і для літератури, зокрема для поезії.

-         Чи був імпресіонізм в музиці?

а) Звучить уривок із п'єси К.Дебюссі "Море".

Учень - "музикознавець".

Імпресіонізм виявився плідним і для музики (Моріс Равель, Клод Дебюссі, Джакомо Пучіні та ін.). Музичну п'єсу "Море" К.Дебюссі можна назвати класичним зразком імпресіонізму в музиці. Він не пов'язаний з якимись подіями, фактами, це не реалістичний опис, у ньому тільки колорит, рух і навіювання. К.Дебюссі зазначав: "Це мистецтво вільне, іскристе, мистецтво вільного повітря, мистецтво, порівняне зі стихіями, вітром, небом, морем! Я тільки намагаюся виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття, які переживаю: інше мало що для мене важить". Клод Дебюссі (1862 – 1918) – відомий французький композитор, піаніст, диригент, критик. Музичну освіту отримав у Паризькій консерваторії. Декілька разів був у Росії, де виконував свої твори. В історію музики увійшов як основоположник імпресіонізму. Його творчості притаманна яскрава самобутність, поетичність, переживання світлих, радісних емоцій, тонкого звукопису, різноманітних кольорів. Намагаючись відтворити у звуках миттєві почуття, швидкоплинні враження, найтонкіші відтінки емоцій, риси пейзажу, Дебюссі поновив засоби музичної виразності, збагатив звукову ( особливо оркестрову) палітру, створив нові види творів.

б) Звучить вірш "Ті руки, що були моїми…"

Вчитель.

-         Які почуття викликає цей вірш?

( Сум, ніжність; він дуже мелодійний.)

Вчитель.

Поєднання мелодійності, простоти й ліризму – цих важливих рис поезії П.Верлена – вабило багатьох композиторів. Його вірші поклали на музику митці різних поколінь – від сучасників поета композиторів Дебюссі та Равеля до наших сучасника– українця Бориса Буєвського.

Звучить грамзапис "Сентиментальні прогулянки" Д.Тухманова.

ІІІ. Рефлексія.

-         То хто ж він, Поль Верлен?

-         Що собою представляє його поезія?

Відповідь на ці запитання підкажуть сенкани, які ви зараз складете.

Приклади моїх сенканів.

Особистість. Цікава, інтригуючи. Творить, працює, страждає. Король поетів кінця ХІХ ст. Талант	Поет. Цікавий, відомий. Жив, працював, творив. Співець занепаду і туги. Особистість.
Поет. Відомий, французький. Увійшов в історію літератури. Називав себе "проклятим поетом". Верлен.	Поет. Талановитий, самобутній. Жив, працював, страждав. Втілював у слові почуття. Талант.
Поет. Оригінальний, грішний. (бачив дивовижні образи) Змальовував пейзажі душі (визначив розвиток лірики) Його називали справжнім серед поетів. Талант.	Поет. Містичний, натхненний. Народився у Франції. (ніс музику у душі) Його обрали "королем поетів" (один з основоположників символізму) Особистість.
Вірші. Музикальні, живописні. (несли музику у душі) Змальовують "пейзажі душі" Миттєві враження від баченого (в них втілені найтонші почуття) Поезії.	Твори. Ліричні, вишукані. Характеризуються вони сугестією (навіюванням) Оспівують занепад і тугу (Завжди гармонійні і вишукані.) Вірші.

ІV. Домашнє завдання.

1.     Опрацювати сторінки підручника про П.Верлена.

2.     Підготувати індивідуальне повідомлення.

3.     Вивчити напам'ять вірш П.Верлена "Осіння пісня"

Гра “Щасливий випадок” (для учнів 7-8 кл.)

Гра проводиться у позакласний час. У грі беруть участь 2 команди з учнів 7-8 класів “Пошуковці” та “Ерудити”.

У кожній команді – по п’ять учасників.

Вибираємо журі – 4 учнів (2 – з 7-го, 2 – з 8-го кл.)

Учитель. Шановні друзі. Ми раді привітати вас на нашій вікторині “щасливий випадок”! Вона присвячена різним часам і епохам, а тому учасники повинні бути уважними і кмітливими. Тож побажаємо їм успіху!

1 гейм. “Розминка”

Умови: кожна команда отримує по 10 запитань і має відповісти на них протягом 30 секунд. Оцінка – 1 бал за кожне запитання.

“Ерудити”

1.     Коло європейці називали Авіценною? (Ібн-Сіну)

2.     У якому місті народився Омар Хайям? (Німану)

3.     Друг доктора Ватсона? (Шерлок Холмс)

4.     Дружина Рами (Сіта).

5.     Інша назва епохи Відродження (Ренесанс)

6.     Місто, де народився В.Шекспір (Стражфордна –Ейвоні)

7.     Як називалося місце у давньогрецькому театрі, де актори переодягалися? (скена)

8.     Хто такі маври? (араби)

9.     Як називає Робін Гуда В.Скотт у роман “Айвенго”? (Локслі)

10.                      Лицарський бойовий одяг (обладунок)

“Пошуковці”

1.     Наречена Роланда (“Пісня про Роланда” (Ода або Альда)

2.     Ким доводився Ролан Карлові Великому? (небожем)

3.     Воїнське звання Тараса Бульби (полковник)

4.     Засновник епохи Відродження (Петрарка)

5.     Кому Петрарка присвятив усі свої сонети? (донні Лаурі)

6.     Що Вождь червоношкірних збирався зняти у Біллі? (скальп)

7.     Як називався театр Шекспіра? (“Глобус”)

8.     Кому присвячена поема М.Руставелі “Витязь у тигровій шкурі7” (цариці Тамар)

9.     Мова, якою О.Хайям писав рубаї (фарсі)

10.                      Ім’я злої мачухи Рами (Кайкеї)

Журі підбиває підсумки гейму

ІІ гейм. Лото “щасливий випадок”

Умови: Представники команд по черзі виймають з діжечок лото і згідно з номерами отримують запитання вартістю в 1 бал. (Та команда, яка витягне “щасливий випадок”, отримає ще 5 балів призових). На обговорення питання – 1 хвилина.

Запитання (запитань 16, № 17-й -  “щасливий випадок”) Команди по черзі беруть лото з діжечки і отримують запитання згідно з номером. Починає та команда, яка виграла 1 гейм.

1.     Детективний жанр – один із найпопулярніших у сучасній літературі. Назвіть відомих вам творців детективного жанру і їхніх героїв (Едгар По (детектив Дюпен), А.Конан Доль (Шерлок Холмс), Жорж Сімен он (комісар Мегре), Агата Крісті (міс Маркл, Єркюль Пуаро).

2.     Визначте жанр східної поезії епохи “мусульманського Ренесансу”.

Малим задовольняйся, душею не криви,

Будь вільний, нахилять не квапся голови.

В добрі - забудь себе і не вдавайся в тугу,

В нужді – про себе дбай і весело живи.

(Це жанр ре баї)

3.     Розкажіть про звичаї та закони на Запорізькій Січі (повість Гоголя “Тарас Бульба”)

(Коли не було війни, козаки вільно розгулювали по Січі, але під час воєнних дій вони перетворювалися на згуртоване, монолітне військо. Найгірші покарання у мирний час  були за крадіжку – ганебний стовп і биття на смерть, за несплату боргу – приковували ланцюгом до гармати, за вбивство – живцем ховали у могилі).

4.     Назвіть відомих перекладачів творів зарубіжних письменників на українську мову. (М.Лукаш, Г.Кочур, Борис Тен, В.Мисик, М.Рильський).

5.     Назвіть романи Вальтера Скотта (“це верлі, “Квентін Довард”, “Роб Рой”, “Пуритани”)

6.     Назвіть видатних діячів епохи Відродження. (Рафаель, Галілей, Реле, Шекспір, Сервантес, Дж.Бруно, М.Коперник, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Боккаччо, Петрарка та ін.)

7.     Сформулюйте тему та ідею роман. Назвіть епоху, коли був створений роман “Трістан та Ізольда” (тема – зображення кохання Трістана і королеви Ізольди Білявої; ідея – прославлення сили кохання, невмирущості справжнього кохання, яке долає усі перешкоди. Епоха Середньовіччя).

8.     Коротко опишіть життя і творчість Омара Хайяма, його державні посади та види наук, де він прославився (Нар. у Ірані, писав трактати по алгебрі, фізиці,  геометрії, астрономії, книга рубаїв “Рубайят”, був доглядачем обсерваторій у Малік-шаха, головний девіз “хай живе життя!”

9.     Що вам відомо про Лі Бо? Країна, життя, смерть, творчість. (Нар. і жив у Китаї, освіту здобув у тибетських монастирях, жив бідно, служив чиновником, вірші про природу, про злиття людини з природою; без рими; втопився в озері, прагнучи дістати місяць).

10.                       Чому Ромео і Джульєтта стали вічними образами у світовій літературі? (Тому що ці двоє закоханих перебороли ворожнечі своїх сімей коханням. Вони увійшли в історію св. літ. як символи невмирущого, вічного кохання, яке долає будь-які перешкоди, навіть смерть).

11.                       Згадайте “Пісню про Роланда”. Що спільного і відмінного у цьому творі між історичною правдою і вигадкою? (вік Карла, знатність Роланда, знаменитість бою у Ронсельванській ущелині, назва народу, з яким билися франки – баски, а у творі сарацини або маври).

12.                       Які історичні події описав Вальтер Скотт у романі “Айвенго” (детально) (правив король Річард І, його брат Джон хотів захопити трон; протистояння між нормальними і саксами, бідними і багатими, жорстокість завойовників).

13.                       Розкажіть про англійський театр епохи Шекспіра (будова, інтер’єр, хто були глядачі, які п’єси ставилися, хто грав у трунах).

14.                       Що вам відомо про давньогрецький театр?

15.                       Доповідь, що Айвенго – справжній лицар.

16.                       Назвіть кодекс честі лицаря в епоху Середньовіччя (уміти і знати що він повинен був) (їздити верхи, боротися, володіти різними видами зброї, знати, як брати фортеці (різні способи ведення бою, співати, грати, танцювати, складати вірші; присвячені прекрасній дамі, шляхетне ставлення до дами; вірність своєму сюзерену).

Журі – підсумки конкурсу

ІІІ гейм. “Ти – мені, я тобі”

Умови: Кожен учасник заздалегідь готував запитання для суперника, яке задається обраному учаснику команди – суперниці.

Оцінка – 1 бал.

ІV гейм. “Далі, далі, далі”

Умови: За 2 хвилини відповісти на максимальну кількість запитань. Якщо відповіді немає, звучить слово “далі”.

Команда “Пошуковці”

1.     Як називався меч Роланда? (Дюрандаль)

2.     На якому острові жила Ізольда до шлюбу з королем Марком? (Ірландія)

3.     Батьківщина Петрарки, Боккаччо, Рафаеля, Леонардо да Вінчі (Італія)

4.     “батько” історичного роману (В.Скотт)

5.     Хто у середньовіччі Франції співав твори героїчного епосу? (жонглери)

6.     Хто ховався за іменем Чорний Лацир (Ричард І)

7.     Назвіть види поезії ходу (байти, рубаї, газель, касида, маснаві)

8.     Скільки разів Роланд відмовлявся трубити в ріг? (тричі)

9.     Хто загинув у трагедії Ш. ”Ромео і Джульєтта” (гол. герої, Меркуціо, мати Ромео, Паріс, Тібальт)

10.                       Які комічні образи є у трагедії “Ромео і Джульєтта?” (Меркуціо, слуги, музиканти. Малека)

11.                       Що стало причиною кохання Трістана та Ізольди? (чарівний люб. напій).

12.                       Скільки сонетів написав Шекспір (154)

13.                       Назвіть трагедії Шекспіра (Отелло “Гамлетт”, “Мабет”, “Король Лір”)

14.                       Назвіть героїв роману “Айвенго” (Айвенго, Ровена, Щедрик, буагільбер, Ісак, локслі, Ребекка, Річард Левине Серце, Вамба та ін.)

15.                       Англійська королева, що правила в епоху Шекспіра (Єлизавета)

16.                       На яких святах виник давньогрецький театр? (на Вел. Діонісія, на честь бога вина Діоніса).

17.                       “Не хочу, щоб і дісталась вражим ляхам” – сказав Бульба (люлька).

18.                       Ким був Гурт у долі Седрика? (свинопас)

19.                       Як звали дружину Трістана? (Ізольда Білорука)

20.                       Чим був нагороджений Ф.Петрарка за свою поему “Африка”? (лавровим вінком)

Команда “Ерудити”

1.     Що означає слово “гуманізм” (людяність).

2.     У яких країнах найяскравіше проявилася епоха Відродження (Італія, Франція, Іспанія, Англія).

3.     Як звали служницю Ізольди (Бранжієна)

4.     Як називав ріг Роланда? (Оліфант)

5.     Ким був Валеба у домі Щедрика? (блазень)

6.     Скільки дій має трагедія Шекспіра “Ромео і Джульєтта” (5)

7.     Скільки днів продовжується дія п’єси Ш. ”Ромео і Джульєтта” ( 5 днів)

8.     Скільки п’єс написав Шекспір? (37)

9.     Хто такі йомени? (селяни)

10.                       Що таке чадра? (жіноче покривало на арабському Сході)

11.                       Річка на березі якої загину Тарас (Дністер)

12.                       Хто  є автором героїчного епосу? (народ)

13.                       Хто є автором трагедії “Прометей закутий”?

14.                       Голова козацької ради (кошовий отаман)

15.                       Девізом творчості Омара Хайяма можуть стати слова: (“Хай живе життя”)

16.                       Істота, яку О.Хайям вважав “вінцем Всесвіту” (людина).

17.                       Що таке катрен і терцет? (4 – ряд. І 3 –ряд. строфа)

18.                       Хто прокляв царя Дамаратху (сліпі відлюдники)

19.                       Хто підбурив царицю Кайкет на підступний вчинок? (Манткра)

20.                       Назвіть фантастичних персонажів “Рамояни” (Равана, Хануман)

Підсумки журі

V гейм. “Темна конячка”

Умови: Три учні (болільники) готували запитання для учасників вікторини. Вони задають питання, учасники радяться відповідають. Оцінка – 3 бали.

В кінці – загальні підсумки журі, оголошення переможця, висновки вчителя

Мистецтво, 9 клас

Урок 15

Тема: Музичне мистецтво в просторі постмодернізму.

Альфред Шнітке, Євген Станкович – слухання музичних творів. Виконання пісні з репертуару АББИ «Happynewyear»

Мета: ознайомити учнів із музичним мистецтвом постмодернізму.

Розвивати навички активного аналізу творів музичного мистецтва постмодернізму.

Виховувати інтерес до музичного мистецтва постмодернізму.

Тип уроку: інтегрований, комбінований, урок уведення в тему

Обладнання: мультимедійна дошка, проектор, комп’ютер, презентація до уроку

Хід уроку

1.    Організаційний момент. Мотивація до навчання

2.    Актуалізація опорних знань учнів

3.    Подача нового матеріалу. Музичне мистецтво в просторі постмодернізму.

Стосовно музики постмодернізм може бути розглянутий як стиль та як стан. Як музичний стиль, постмодерн включає характерні риси мистецького постмодерну — це мистецтво після модернізму . Він характеризується поєднанням різних музичних стилів та жанрів, полістилістикою. Характерна також самовідносність та іронічність, стертя кордонів між «високим мистецтвом» та кітчем, Д. Олбрайт (2004) охарактеризовує постмодерн, як тотальний колаж, полістилізм та випадковість.

Щодо становища музики у постмодерному середовищі, то незалежно від стилю чи напрямку тієї чи іншої музики, це становище характеризується такими рисами: якщо музика епохи модерну розглядалася, як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика радше є видовищем, продуктом масового споживання, та індикатором групової ідентифікації, наприклад знаком, що допомагає визначити свою приналежність до тієї чи іншої субкультури.

В епоху модернізму, творення музики розглядалося як відображення зовнішнього світу, подібно до того, як фотограф фіксував певну миттєвість. Однак з винаходом магнітної плівки в 1930-х роках можливість розглядати аудіозапис, як кінцевий продукт музичної творчості. Протягом 1950-х років, музика, в тому числі популярна музика, представлялась як зафіксоване виконання, навіть якщо кінцевий результат був досягнутий за допомогою техніки мікшування.

Предтечу цього процесу можна знайти десятиліттям раніше. Починаючи з кінця 1940-х onwards композитори академічного напрямку, зокрема такі композитори як Едґар Варез, П'єр Шеффер, Карлгайнц Штокгаузен та Джон Кейдж, створювали композиції, що існували винятково у вигляді аудіозаписів, використовуючи багатоканальний запис, редагуючи або варіюючи швидкість запису звуків, що означало творення музики, яка не могла бути зіграна традиційними засобами, але могла існувати лише як запис.

Подібна техніка згодом потрапила й до електронної музики. Детально розроблені мультитрекові пізні записи Бітлз (наприклад альбом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band») дуже далекі від того, що чотири учасники могли реально зобразити на сцені.

В епоху модернізму «Популярна» музика розглядалася як другорядна по відношенню до більш «вагомих» жанрів. Філософія постмодерну, однак, поставила під сумнів правомірність і прийнятність розподілу культури на «високу» та «низьку».

Третій виток постмодерної музики пов'язаний із фундаментальною зміною уявлень щодо того, «про що» має бути музика. Із ствердженням постмодернізму стверджувалась ідея про те що «музика є сама про себе». Стильові алюзії і цитати стали не тільки технічним прийомом, але сутнісною стороною музики, перерісши з можливості в потребу. В цьому також знаходимо відхід від модерної парадигми, що вбачає основними елементами музичного мистецтва такі первісні елементи як інтонація, ритм і мотиви — постмодернізм вважає основним предметом мистецтва медіапотоки, промислові об'єкти, та окремі жанри. Іншими словами, постмодерн зводить роль мистецтва до коментування споживацької спільноти та її продуктів, відмовляючись від модерного прагнення осягнути «реальність» всесвіту в його фундаментальних формах.

Можливість здійснювати аудіозапис та подальші мікшування породжували численні ідеї включення до музичних творів різноманітних штучних звуків, шумів, семплів людського голосу. Окремі новатори, такі як Едґар Варез, почали експериментувати з можливостями нових електронних технологій, зокрема з синтезаторами та звуковими петлями. Джон Кейдж використовував магнітні стрічки, радіо, та записи живих виконавців для використання записаних семплів різними способами, що знайшло втілення в таких роботах, як «Imaginary Landscape» та «Europera.» В області популярної музики зазначені технології широко використовували «Abbey Road», «Pink Floyd's Meddle» та представники музичного стилю «даб», зокрема Lee 'Scratch' Perry. З появою цифрових технологій, що значно полегшили роботу з семплами, подібні прийоми стали поширеними в хіп-хопі, та особливо в Bastard pop.

Цитування

Техніка використання існуючого матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці. Цитування, як посилання на вже існуючі твори зустрічалися ще у композиторів першої половини 20 століття. Наприклад, Ріхард Штраус в своїх симфонічних поемах та Чарльз Айвз в своїх «звукових шляхах» використовували цитати творів, написаних сторіччям раніше. У другій половині 20 століття таких прикладів стає значно більше. Наприклад, в 15-й симфонії Д. Шостаковича міститься цитата із «Вільгельма Телля» Дж. Россіні та «Кільця Небелунгів» Р. Вагнера. Іншим відомим прикладом музичного коллажу є третя частина Симфонії Л. Беріо, в якому цитується «Симфонія воскресіння» Густава Малера. Сам композитор, щоправда, відмовляється від поняття колажу, мотивуючи це тим, що посилання не є випадковими, натомість є знаковими в концепції композиційного цілого.

До специфічного способу цитування вдається О. Мессіан — у таких своїх творах, як «Екзотичні птахи» та «Каталог птахів» засобами симфонічного оркестру композитор намагається імітувати спів птахів, прагнучи при цьому максимальної точності. В мистецтвознавчій літературі техніка цитування часто окреслюється терміном «інтертекстуальність».

Випадковість

Спорідненим явищем постмодерної академічної музики стало зменшення ролі композитора в музичній композиції, що виражається не тільки у використанні запозиченого музичного матеріалу, але й у використанні випадковості, як композиторської техніки. Передумовою появи алеаторичної музики була додекафонія Арнольда Шенберґа, а пізніше — техніка серіалізму, використовувана рядом композиторів, таких як П.Булез, К.Штокхаузен. Фактично вже в серіальній музиці роль композитора «витісняється» роллю математичних алгоритмів, на основі яких створюються серіалістичні композиції.

Однак пізніше ці композитори, а також, особливо, Джон Кейдж, відмовляються від тотального детермінізму і започатковують алеаторичний напрямок, що ставить в основу музичної композиції випадковість. В ряді Дж. Кейдж повністю «відсторонює» себе від композиторського процесу. У відомій п'єсі 4'33" піаніст не продукує жодного звуку, і сама композиція, за словами автора, містить винятково навколишній шум. Таким чином в алеаторичній музиці стираються границі між виконавцем та аудіторією або між музикантами і навколишнім середовищем, що є постмодерною тенденцією.

Інтерес до екзотичних культур

В той же час спостерігається сплеск інтересу академістів до неєвропейських традицій, музики добарокової епохи, та популярної музики. Така увага до всіх музичних традицій є типово постмодерною рисою; розподіл на «високе» та «низьке» мистецтво вважається іллюзорним. Дьордь Лігеті зацікавився ритмічними структурами Pygmy song, які пізніше вплинули на всі його пізніші композиції. Олів'є Мессіан ґрунтовно вивчав індійську та середньовічну музику, що позначилось на його творах. Тан Дун, народжений у Китаї, в своїй творчості шукав шляхи поєднання Китайських та Західних музичних традицій. Стів Райхвивчав західно-африканську барабанну техніку, індонезійський гамелан, та єврейську cantillation^[en], його твори іноді порівнюють з Pérotin або рок-музикою.

Якщо оглянути звернення композиторів модерної та пост-модерної епохи до «екзотичної», неєвропейської музичної культури, то ми також побачимо суттєво різний підхід. Різниця полягає у глибині проникнення. Наприклад «Rondo alla Turca» В. А. Моцарта припустимо має впливи турецької музики, проте цей вплив досить поверховий і вкладається у чисту класичну форму. Постмодернізм продовжує лінію, що у модернізмі знайшла втілення у творчості Бели Бартока, що систематично і ґрунтовно вивчав засадничі принципи «екзотичної» музики. В результаті «екзотичні» принципи настільки тонко проникають у почерк композитора, що неможливо навіть уявити походження тих чи інших елементів, доки вони не будуть явно показані.

4.    Постмодерн у різних музичних напрямках

В кінці 1950-х та 1960-ті беруть початок низка стилів, зумовлених ситуацією постмодернізму, та входженням елементів постмодернізму до наявних стилів.

Популярна музика

В популярній музиці, джазі, ритм-н-блюзі, та ранньому рок-н-роллі, інновації завдячують введенням принципово нових технологій запису. Створюючи тривимірний звук, її виробники вже не намагаються імітувати акустичний простір концертного залу, натомість голос вокаліста звучить на передньому плані, тоді як решта голосів створюють «стіну» на задньому плані. З середини 1960-х років така техніка стала стандартом більшості комерційних радіо. Включення техніки студійного мікшування, електроніки та використання накладання звукових доріжок стають невід'ємним атрибутом рок-музики. Натомість поп-музика уникає визначної ролі електро-гітар, віддаючи перевагу синтезаторам, акустичним інструментам та, загалом, більш м'якому звучанню ритм-секції.

На початку 1970-х, Диск-жокеї Нью-Йорку що грали диско, відкрили новий шлях постмодернізму в музиці. Вони пробували відтворювати записи для танцмайданчиків, контролювати швидкість відтворення запису та використовувати мікшерський пульт для застосування реверберації та інших звукових ефектів. В той же час вони говорили в мікрофон «понад» музикою, що підготувало появу хіп-хопу.

Подальша еволюція хіп-хопу 1990-х роках виокремилась у течію тернтейблізму, що зосереджується на аспектах діджеінґу, а музика майже повністю робиться з мікшування вінілових записів. Серед найвідоміших діджеїв-тернтейблістів — Q-Bert, Mixmaster Mike, та J-Rocc and Babu гурту The Beat Junkies.

Пост-рок — термін, що став використовуватися для гуртів, що використовували «рок інструментовку для „не рокової“ мети, використовуючи гітари більше для як особливої барви та фактуру, ніж для рифів та поверкордів», як це зазначено у журналі The Wire (May 1994). Значна кількість гуртів пост-рокового руху розвинулася в останні роки XX століття, зокрема Mogwai, Tortoise, Explosions in the Sky та інші. Їх мелодика, багата інструментовка та сильна емоційна насиченість стали властивою рисою пост-року.

Академічна музика

В академічній музиці першим постмодерним стилем звичайно вважається мінімалізм. Мінімалізм частково був реакцією на важку доступність та неплідність модерної академічної музики таких авторів як А.Шенберґа, П'єра Булеза, раннього Джона Кейджа, та інших авангардистів. Серед перших мінімалстів — учень Шенберга Лямонт Янг (LaMonte Young), який використовував елементи серіалізму в своїх ранніх мінімалістичних творах, Террі Райлі (Terry Riley), в творах якого відчувається вплив репититивності індійської музики та рок-музики, Філіп Ґласс, який також зазнав впливу індійської музики через посередництво Раві Шанкара та Стів Райх, що плідно працював із різними монтувальними та повторюваними техніками в музиці.

Мінімалізм та подібні музичні стилі підготували ґрунт до інтеграції легкої та академічної музики, що були роз'єднані з розвитком модернізму. У 1970-ті роки, авангардні рок- та поп-музиканти (наприклад Suicide та Throbbing Gristle) зацікавилися електронним інструментарієм, використанням ритмів східної музики та нетрадиційних інструментів (наприклад сітару гуртом the Beatles). (drone) або повторюваною музикою, що стилістично подібна мінімалізму (наприклад музика гурту The Velvet Underground, Tangerine Dream, Kraftwerk, та, пізніше, Stereolab). Звукові петлі також знайшли використання у техно- та хауз-музиці, а «скретч» хіп-хопової музики. Більше того, підхід «вирізати-вставити» пізніх робіт Штокгаузена (що використовував елементи як «високого» так і «низького» мистецтва) був дуже впливовим для та рок-композиторів 1970-х — 1990-х років, наприклад гурту The Residents. Поширення мінімалізму в сучасній музиці спонукало створення подібних течій в електронній музиці, наприклад мікрохауз та мінімальний техно.

Джаз

Постмодерний джаз також вплинув на сучасну поп і рок- музику. Можна виділити два чинники розвитку — це інновації Чарлі Паркера в середній повоєнний період, та (знову) творчість Арнольда Шенберґа: щоправда не стільки його додекафонія, скільки досерійний атональний стиль, в якому усі форми тональної організації були відкинуті. Злиття цих двох традицій стало чинником розвитку фрі-джазу в 1950-ті, зокрема у творчості Орнета Колмена, який надихнув нове покоління музикантів 1960-х та 1970-х, серед яких такі постаті, як Джон Колтрейн, Альберт Ейлер та Sun Ra. Фрі-джаз справив значний вплив на багатьох рок-музикантів: наприклад Кептейн Бітхард, та, зовсім іншим чином на The Stooges та Lou Reed . В свою чергу ці артисти справляли вплив на покоління панк-музикантів 1970-х та 1980-х років (наприклад The Lounge Lizards та The Pop Group).

Одним із найяскравіших прикладів джазового постмодерного музиканта є саксофоніст Джон Зорн. Починаючи від п'єс Godard та Spillane і продовжуючи проектом Naked City, музика Зорна відома радикальними стилістичними стрибками. Його творчість критики не можуть вписати в жоден музичний напрямок, а сам Зорн висловлювався про те, що поняття сучасних стилів є радше комерційними.

5.    Альфред Шнітке

Альфред Гаррійович Шнітке (рос. Альфре́д Га́рриевич Шни́тке, нім. Alfred Schnittke, 24 листопада 1934, Енгельс, СРСР — 3 серпня 1998, Гамбург, Німеччина) — радянський композитор, піаніст, теоретик музики і педагог німецького походження, один з найзначніших музичних діячів кінця XX століття.

Альфред Шнітке народився 24 листопада 1934 р. в місті Енгельс в Республіці німців Поволжя (пізніше Саратовська область СРСР). Музична освіта для нього почалася в 1946 р. у Відні, куди його батько, перекладач і журналіст, був відряджений після німецько-радянської війни.

У 1958 році Шнітке закінчив Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по класу композиції Є. К. Голубєва, в 1960-му був прийнятий в Союз композиторів, в 1961-му закінчив аспірантуру при консерваторії по класу композиції і зайнявся викладацькою діяльністю (інструментування, читання партитур, поліфонія, композиція).

З 1961 по 1972 р. Шнітке викладав у Московській консерваторії. У подальші декілька років заробляв собі на життя в основному написанням музики до фільмів.

У 1990 р. композитор разом із сім'єю переїхав до Німеччини. Почав викладати в Гамбурзькій консерваторії.

Останні роки життя Шнітке були ознаменовані різким погіршенням здоров'я. Композитор переніс три інсульти, проте до кінця зберігав творчу активність. Шнітке помер у Гамбурзі 3 серпня 1998 р. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Шнітке — головна фігура «радянського музичного авангарду», разом з Е. В. Денисовим і С. А. Губайдуліною (див. Авангард в російській музиці). Для його стилю починаючи з другої половини 1970-х років характерне поєднання різноманітної сучасної композиторської техніки на основі висунутої ним самим концепції «полістилістики» (видатний музичний аналітик, Шнітке неодноразово публікував свої теоретичні нариси, зокрема присвячені Шостаковичу і Стравінському). Відповідно до цієї концепції йдеться про вираження «нової плюралістичної музичної свідомості», яка «в своїй боротьбі з умовностями консервативного і авангардного академізму переступає через найстійкішу умовність, — поняття стилю як стерильно чистого явища». Як основні форми прояву цієї тенденції виділяються принцип цитування і принцип алюзії (стилістичного натяку, гри в стиль).

Полістилістика дозволяє інтеграцію «низького» і «високого», «банального» і «вишуканого». «Суб'єктивна пристрасність авторського висловлення підкріплюється документальною об'єктивністю музичної реальності, представленої не тільки індивідуально-відображено, але і цитатно».

Це висловлювання композитора (що відноситься до початку 1970-х років) найкращим чином описує той стиль, в якому він працював до кінця своїх днів. Воно пояснює і причину, за якою серед усіх радянських авангардистів Шнітке користувався найбільшою популярністю як в Росії, так і на Заході: включення «чужого слова» робило музику доступнішою слухачеві, а публіцистичний пафос багатьох творів композитора додатково підсилював цю якість. Крім того, в творах композитора часто відчутне «театральне» начало, що, можливо, йде від його роботи в прикладних жанрах і повідомляє музиці характер «звукового дизайну» — ніби коментаря до якоїсь події.

Слухання музики: Альфред Шнітке. Сюїта у старовинному стилі.

У 1972 році на замовлення скрипаля Марка Лубовського російський композитор Альфред Шнітке написав твір під назвою «Сюїта в старовинному стилі». В її основі - кіномузика композитора. Сюїта складається з наступних частин: «Пастораль», «Балет», «Менует», «Фуга» та «Пантоміма». 
Створюючи музику, Шнітке намагався поєднати стилістичні елементи минулого та атмосферу галантного XVIII століття: камерне звучання інструментів, витончені мелодії, сповнені піднесеного благородства, стрункість гармонії і форми, елементи поліфонії . 
Пропоную послухати фрагмент «Сюїти в старовинному стилі» - «Пантоміма». І спробувати відчути поєднання минулого і сучасного. 
Які стилістичні особливості музики бароко ви упізнали в музиці А.Шнітке? 
За якими ознаками можна стверджувати, що «Сюїта в старовинному стилі» — твір сучасного композитора? 
До якої форми композиторського письма можна віднести «Сюїту в старовинному стилі»: стилізації чи полістилістики? Поясніть свою думку. 
«Сюїта в старовинному стилі» є відвертою стилізацією, у якій композитор, за його словами, «вдягнув маску Баха». Друзі, запропонуйте своє «бачення» фрагментів «Сюїти в старовинному стилі». Спробуйте створити хореографічну композицію під музику «Менуету», в якій були б поєднані елементи класичної та сучасної хореографії. 

6.    Євген Станкович

Євге́н Фе́дорович Станко́вич (* 19 вересня 1942, Свалява, Закарпатська область) — український композитор, голова Національної спілки композиторів України (з 2005 року), заслужений діяч мистецтв УРСР (1980), народний артист УРСР (1986), Герой України (2008). Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.

Євген Станкович народився у місті Свалява, в сім'ї вчителів. У віці 10 років розпочав навчання в музичній школі (клас баяна), продовжив навчання в Ужгородському музичному училищі у класі баяніста і композитора Степана Мартона, а згодом — у класі віолончеліста Й. Базела. Після закінчення музичного училища вивчав композицію у Адама Солтиса у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка. Низку інших музичних предметів (гармонія, читання партитур, поліфонія тощо) у Станковича викладали такі відомі музиканти, як Станіслав Людкевич, Роман Сімович, Анатолій Кос-Анатольський, Стефанія Павлишин. У Львові Є. Станкович провчився півроку, після чого був призваний до армії. Відбувши військову службу, продовжує навчання в Київській консерваторії у класі Бориса Лятошинського, а з 1968 р. — Мирослава Скорика. Закінчивши у 1970 р. навчання в консерваторії, починає працювати музичним редактором у видавництві «Музична Україна».

Член КПРС з 1975 року.

З 1976 року — заступник голови правління Київської організації Спілки композиторів України. З 1979 року — заступник голови правління Спілки композиторів України. З 1984 року — секретар правління Спілки композиторів України. Був головою правління (1990—1993), та головою (2004—2010) Спілки композиторів України; з 1988 — професор Національної музичної академії України, завідувач кафедри композиції.

Євген Станкович є автором 6-ти симфоній та 12-ти камерних симфоній, опери, 5-ти балетів, інструментальних концертів, музики до кінофільмів тощо.

Його постать є однією із центральних у сучасному музичному житті України. З перших композицій Станкович проголосив себе композитором драматичного спрямування. Його емоційно-заряджені твори відображають виклик і проголошують оптимізм. Композитор використовує музику як засіб для вираження власних філософських та драматичних думок. Кожен новий твір Майстра стає справжньою подією в культурному житті нашої держави.

Його творчий доробок представлений усіма музичними жанрами: фольк-опера «Коли цвіте папороть», опера «Rustici», 6 балетів («Княгиня Ольга», «Прометей», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Вікінги», «Володар Борисфену»), 6 великих симфоній (Симфонія № 3 «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини відзначена Національною премію України імені Тараса Шевченка), 10 камерних симфоній, велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен («До Тебе, Господи взиваю»), а також окрема сфера камерних творів, музика до 6 драматичних вистав і більш ніж 100 художніх та документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» тощо.

У композиторській спадщині Є. Станковича – твори, присвячені трагічним сторінкам історії України: «Панахида за померлими з голоду» («Жертвам голодомору»), «Каддиш-Реквієм» («Бабин Яр»), «Поема скорботи», «Музика Рудого лісу» (на тему Чорнобильської трагедії .

Творчість Станковича надзвичайна щодо емоційної свободи, мелодійної майстерності та гнучкості форми. Його композиторська техніка, з детальною поліфонічною фактурою, є досконалою, а пост-романтична оркестровка додає музичному полотну теплоту та експресію.

Унікальність музики митця полягає в поєднанні фольклору з найскладнішою багатопластовою поліфонією, в сполученні народної інтонації з сучасними оркестровими барвами.

Твори композитора звучать у концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Англії, Швейцарії, Югославії, Китаю, Філіпін та країнах постсоціалістичного об’єднання. В 1992 році Євген Станкович очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада). У 1996 році, на запрошення уряду Швейцарії, був композитором в резиденції кантона Берн (Швейцарія). Його Третя камерна симфонія увійшла в десятку найкращих творів світу організації ЮНЕСКО за 1985 рік. Він переможець низки вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів.

Є. Станкович як педагог, в першу чергу, скеровує молодих композиторів до традицій української музичної культури.

Євген Станкович – глибоко національний композитор світового рівня: український – бо національна константа (чи то фольклор, чи то вітчизняна професійна традиція) є найважливішим джерелом його наснаги; світовий – бо творчі досягнення майстра вийшли за межі українського виміру і стали загальнолюдським надбанням. 

Слухання музики. Євген Станкович. Симфонієта

Бесіда за прослуханим твором

7.    Виконання пісні з репертуару  АББИ «Happynewyear»

8.    Домашнє завдання: поповніть вашу фонотеку музичними творами Є.Станковича та Альфреда Шнітке.

Питання  для  перевірки  «Постмодернізм»:

1.Коли  виник  постмодернізм?  З  чим  це  пов’язано?

2.Назвіть  основні  принципи  поп-арту,  завдяки  яким  відрізняють  дану  техніку  від  інших?

3.Який  із  об’єктів  кінетичного  мистецтва,  вміщених  на  ст. 70-71  підр. вам  найбільше  до  вподоби?  Чим  він  вас  вразив?

4.Якому  виду  мистецтва  притаманна  техніка  оп-арту?

5.У  чому  полягає  техніка  дріппінгу?

6.Чому  інсталяції  так  захоплюють  глядача?  Які  інсталяції  ви  бачили  в  реальному  житті?

Мистецтво, 9 клас

Тема: Підсумковий урок. Практична робота: створити програму для ді-джея в стилі пост-модернізму для новорічних забав.

Мета: перевірити рівень знань учнів з вивчених тем, узагальнити знання учнів з характерних ознак імпресіонізму, постімпресіонізму, модерну, модернізму та постмодернізму.

Розвивати вміння називати характерні стильові ознаки творів за ілюстраціями.

Виховувати інтерес до творів мистецтва різних епох.

Тип уроку: комбінований, інтегрований, урок узагальнення знань.

Обладнання: проектор, комп’ютер, мультимедійна дошка, презентація до уроку.

Хід уроку

І. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

ІІ. Виконання тестових завдань до теми, тематичне оцінювання учнів.

1.    Назвіть відомі Вам мистецькі стилі (течії, напрями) ХХ-ХХІ століть

2.    До якого стилю належать твори на ілюстраціях? (ст.82)

/модерн: Густав Клімт. Поцілунок, Антоніо Гауді.Палац Ель-Капріччо, Луї Комфорт Тіффані. Настільна лампа/

3.    Які нові музичні явища виникли і розквітли у ХХ ст.

/музичний імпресіонізм: передача швидкоплинності вражень, почуттів і настроїв.;композитори – модерністи: нові музичні образи та засоби їх втілення (напр.в звуках втілення урбаністичного образу паровоза і т.п. , скасовується тональність, пародія на романтику); постмодернізм: поєднання в одному творі несумісних або суттєво відмінних стилістичних елементів.Основні форми вираження: цитата, псевдоцитата, алюзія (стилістичний натяк, гра в стиль).

4.    За якими ознаками ви можете визначити імпресіонізм у живописі?

/нова техніка письма імпресіоністів: чистий, незмішаний колір (явище дифузії); накладання фарбою на полотно коротких мазків для досягнення ефекту присутності предмету зображення, а не промальовуванні деталей. Свіжі фарби накладали одна на одну, не чекаючи, доки просохнуть попередні шари. Художники уникали використання чорного кольору, а сірі й темні тони одержували методом змішування інших кольорів./. На зображеннях: Клод Моне, Едгар Дега (танцівниця на пуантах) та Олександр Мурашко(дівчина в червоному капелюсі)

5.    Яких рис набула архітектура в епоху модернізму і постмодернізму?

Будівлі строгих , простих обрисів, поштукатурені у світлі кольори, прикрашають фризами, смугами, художніми вставками, виконаними із цементу. Популярний напрям ар-деко. Його риси: сувора закономірність, сміливі геометричні форми, етнічні геометричні візерунки, багатство кольорів, щедрі орнаменти, використання дорогих сучасних матеріалів (слонової кістки, крокодилячої шкіри, алюмінію, срібла, рідкісних порід дерева тощо). Це хмарочоси, високі будинки

6.    Наведіть приклади синтезу мистецьких і технічних засобів у мистецтві постмодернізму

На зображеннях: Фестиваль світла в Бельгії, Хуліо Ле Парк «Червона сфера», інсталяція «Парасольки, що літають в повітрі». Інсталяція (точніше арт-інсталяція ) – це просторова композиція , оригінальний арт-об’єкт, який створюється з найрізноманітніших , часом дуже несподіваних, деталей, побутових предметів та елементів, промислових матеріалів, із використанням сучасних технологій, включаючи кіно, відео, віртуальну реальність, Інтернет тощо. Ці твори виглядають дуже естетично. Цілі парки, музеї, вулиці стають місцем, де володарює творчість і фантазія.

7.    Поміркуйте і визначте, що об’єднує ці твори мистецтва. Який з них «зайвий» у цьому ряду? Поясніть. (ст..83)

1-    Олександр Архипенко. Та , що сидить . Стиль: модернізм.

2-    Ентоні Хоув. Кінетична скульптура. Стиль: постмодернізм

3-    Умберто Боччоні. Безперервність єдиних форм у природі. Стиль: модернізм.

Лишнє друге зображення. Об’єднує їх кубізм – техніка склеювання. Кубісти працюють з інструментами коваля і бляхаря

8.    Порівняйте зображення. Зробіть висновки

1-    П’єр Огюст Ренуар. Портрет актриси Жанни Самарі (стиль імпресіонізм)- намагання вловити швидкоплинне враження, найменші зміни в кожному предметі залежно від освітлення і часу доби

2-    Енді Воргал. Чотири Мерилін (поп-арт) – свобода творця і відсутність обмежень для самовираження. Мистецтво наповнене фрагментами реального життєвого процесу. Колишні поняття «елітарного»  і «масового» втрачають будь-який сенс

9.    Дайте узагальнену характеристику одного з художніх стилів (напрямів, течій), з якими ви ознайомилися

10.                        Оберіть у підручнику твір мистецтва. Схарактеризуйте його, висловте емоційно-ціннісне ставлення до нього

11.                        Якою музикою, на вашу думку, доцільно озвучити експозицію творів авангарду? Доберіть конкретні твори

Музика композиторів- модерністів Арнольда Шенберга, Артюра Онеггера

12.                       Придумайте ідею для арт-інсталяції, перфомансу, арт-мобу. Поділіться нею зі своїми однокласниками. По змозі спробуйте реалізувати її.

ІІІ. Практична робота: створення програми для ді-джея в стилі постмодернізму для новорічних забав

     ІV. Домашнє завдання: закінчити програму для ді-джея в стилі постмодернізму для новорічних забав.

Тема: Символізм – вступ у ХХ століття.

Мета: Дати поняття про особливості стилю та його виникнення. Ознайомити з митцями, які повязали свою творчість із символізмом.. Вчити інтерпретувати та порівнювати твори мистецтва. Викликати бажання створювати  живописні, графічні та декоративні композиції у різних стилях і напрямах.
Виховувати естетичний смак.
Матеріал. Підручник, презентація художніх творів.
Альбоми та зображувальні засоби для учнів.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Які художні стилі мистецтва ви знаєте?
• Чи змінювалися стилі мистецтва із змінами епох? Чому?
• Що, на вашу думку, означає слово символ?

ІІІ. Основна частина.
Слово вчителя
Сьогодні ми спробуємо зрозуміти стиль символізм.
Символізм – естетична течія, що виникла у Франції в 1880-1890 рр. й отримала широке поширення в літературі, живописі, музиці, архітектурі й театрі багатьох європейських країн на межі 19-20 ст.
Символісти вважали, що саме символ, а не точні науки дозволять людині прорватися до ідеальної сутності світу, пройти «від реального до реального». Особлива роль в осягненні надреальності відводилася поетам як носіям інтуїтивних одкровень і поезії як плоду натхнення. Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотатом, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістський твір у «безумство множинності», в якому змішувалися і зазнавали постійного метаморфозу речі, явища, враження та бачення. Єдине, що надавало цілісності – це унікальне, неповторне бачення поета.
Поняття символу і його значення для символізму
Говорячи про символізм, не можна не згадати про поняття символ, тому що саме від нього пішла назва цієї течії в мистецтві.
Сама назва символ походить від грецького слова symbolon, що перекладається як знак, пізнавальна прикмета. Багатошаровість символу, його незамкнута багатозначність спиралася на міфологічні, релігійні, філософсько-естетичні уявлення про надреальність, незбагненну в своїй істоті.
Як художня течія символізм публічно заявив про себе у Франції, коли група молодих поетів у 1886 р. згуртувалася навколо С. Маларме, усвідомивши єдність художніх устремлінь. До групи увійшли Ж. Мореас, Р. Гіль, Анрі де Реньо, З. Меррілом та ін. Пізніше до них приєдналися П. Валері, А. Жид, П. Клодель. Оформленню символізму в літературний напрям чимало сприяв П. Верлен, який опублікував у газетах «Парі модерн» і «Ла нувель рів гош» свої символістські вірші та серію нарисів «Прокляті поети», а також Ж.К. Гюйсманс, який виступив з романом «Навпаки». У 1886 р. Ж. Мореас помістив у «Фігаро» Маніфест символізму, в якому сформулював основні принципи напрямку, спираючись на судження Ш. Бодлера, З. Малларме, П. Верлена, Ш. Анрі. Через два роки після публікації маніфесту А. Бергсон випустив у світ книгу, в якій була розкрита філософія інтуїтивізму, що в загальних рисах перегукується зі світоглядом символістів і що дає йому додаткове обґрунтування.
Символізм у Франції проявився і в живописі (Г. Моро, О. Роден, О. Редон, М. Дені, Пюві де Шаванн, Л. Леві-Дюрмер), музиці (К. Дебюссі, М. Равель), театрі (Театр Поет, Театр Мікст, Театр дю Маріонетт), але основною стихією символістського мислення завжди залишалася лірика. Саме французькими поетами були сформульовані і втілені основні заповіти нового руху: оволодіння творчою таємницею за допомогою музики, глибока відповідність різних відчуттів, гранична ціна творчого акту, установка на новий інтуїтивно-творчий спосіб пізнання дійсності, на передачу невловимих переживань.
Пۥєр Пюві де Шаванна (1842 – 1898)
Метафоричність картин перетворювала їх у щось «паралельне натурі» за його висловом.

• цикл панно для паризького Пантеону – (Свята Женевۥєва, яка споглядає Париж)

Гюстав Моро (1826 – 1898) міфологічні образи

• Гесіод і Муза

Елізабет Сонрель (1840 – 1953)  міфологія

• хода Флори

Оділон Редон (1840 – 1916) фантасмагорична графіка та живопис

• натюрморт
• павук, що плаче

Жан Дельвілль (1867 – 1953) бельгійський символіст

• школа тиші

Джеймс Енсор (1860 – 1949)  бельгієць з поглядами на суспільство, як на маскарад.

• Енсор з масками

Яцек Мальчевський (1854 – 1929) польський символіст.

• автопортрет (польський Гектор)

Михайло Врубель (1856 – 1910)  дансько-польського походження. Його твори позначені суто «врубелівською» пристрасною експресією.

• 30 ілюстрацій до творів М.Лермонтова (Демон)
• Реставрація Кирилівської церкви ХІІ ст. Київ
• Ескізи фресок Володимирського собору

Михайло Жук (1883 – 1964) українець (синтез символізму і модернізму); рослини. Квіти – улюблені мотиви

• Біле і чорне (ангели - прообраз юнака, що грає на сопілці 20-річний П.Тичина)
• «Гвоздики»

Юхим Михайлів (1885 – 1935) пастель

• Бродячий дух
• Золоте дитинство

Музика
Ріхард Вагнер (німецький)  - основоположник музичного символізму.
Ференц Ліст, Ян Сібеліус (фінський), Сергій Рахманінов (симфонічна поема до картини «Острів мертвих» Арнольда Бекліна (швед)); литовський художник і композитор Мікалоюс Чюрльоніс (1875 – 1911)  - Соната сонця: алегро та скерцо; француз Габріель Фюре (1845 – 1924) – «Гімн Аполлону», «Прометей» за Есхілом.
Олександр Скрябін (1872 – 1915) – ідея орфізму, уявлення про космічну єдність людства. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. зростає зацікавленість митців синестезією. Його твір «Прометей» (1915р. вперше прозвучав)  поєднує ознаки насамперед симфонічної поеми, а також фортепіанного концерту і кантати.
Таким чином символізм виявився новим світорозумінням. Він не тільки вніс символ в інструментарій сучасності, він також привернув увагу до можливого шляху інтуїтивного, а не тільки раціонального. Те нове, що приносить символізм, можна побачити в підключенні до сучасних проблем усього розмаїття минулих культур.
Символізм відіграв роль формотворної естетичної конструкції для всієї світової культури початку ХХ ст. Усі інші естетичні школи, по суті, або продовжували й розвивали принципи символізму, або конкурували з ним.
Словничок:
Алегорія (дав.-гр. allegoria  — іносказання) – образ, у якому зображення має переносне значення, вираження ідеї у предметному образі.
Містика (з грец. «потаємний», «прихований») – віра в існування надприродних сил і можливість спілкування з ними людини.
Символ (з грец. «знак») – умовне позначення предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює думку, ідею, почуття.
Символізм (від грец. – знак, символ) -  одна із стильових течій модернізму. Символісти проголосили символ основою мистецької творчості.
Синестезія (від грец. – одночасне відчуття) – художній прийом, що полягає в поєднанні різних асоціацій. Виникнення у людини одночасно відчуття не тільки в тому органі чуття, на який діє подразник, а й в іншому органі.
ІV. Практична робота
Слухати: О.Скрябін. Симфонічна поема «Прометей»
V. Завдання додому
Дослідити символізм у театральному мистецтві.


9 клас                                    Конспект уроку
Тема: Мінливість вражень імпресіоністів. Постімпресіонізм, неоімпресіонізм.

Мета: Дати поняття про особливості стилю та його виникнення. Ознайомити з відомими митцями постімпресіоністами та неоімпресіоністами. Вчити інтерпретувати та порівнювати твори мистецтва. Викликати бажання створювати  живописні, графічні та декоративні композиції у різних стилях і напрямах.
Виховувати естетичний смак.
Матеріал. Підручник, презентація художніх творів.
Альбоми та зображувальні засоби для учнів.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Які художні стилі мистецтва ви знаєте?
• Чи змінювалися стилі мистецтва із змінами епох? Чому?
• Розляньте художні твори та розкажіть про свої враження від картин. Спробуйте за освітленням визначити час його зображення.

ІІІ. Основна частина.
Слово вчителя
Імпресіонізм зробив своєрідну художню революцію в живописі. У його надрах зародилися постімпресіонізм та неоімпресіонізм.
         Постімпресіонізм (фр. postimpressionisme) — напрям в образотворчому мистецтві. Виник у 1880-х роках. Він охоплює період з останньої виставки імпресіоністів 1886 року до 1910-х  років. Художники цього напрямку не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно та узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації. До видатних представників постімпресіонізму в живопису відносяться Вінсент ван Гог, Поль Гоген, Поль Сезанн, Анрі Тулуз-Лотрек.
         Поль Сезанн (1839 – 1906) - французький художник. Імпресіоніст і постімпресіоніст, його творчість мала великий вплив на живопис ХХ сторіччя, зокрема на розвиток кубізму.
Ранні твори Поля Сезанна позначені впливом Паоло Веронезе, Оноре Дом'є та ін. («Чернець», 1865-67; «Пастораль», «Піч у майстерні», 1865-68.
На противагу розпливчатості, нетривкості форм, властивих імпресіонізму, Сезанн прагнув до відтворення матеріального світу, до вагомості й об'ємності форми («П'єро і Арлекін»; 1888, «Персики і груші», 1888-90; «Акведук», 1889; «Гравці в карти», 1890-92, «Натюрморт з апельсинами та яблуками», 1895-1900, та ін.).
Принципи мистецтва Сезанна мали великий вплив на живопис ХХ ст., зокрема на розвиток кубізму.
       Вінсент Віллем ван Гог  (1853 – 1890) - нідерландський художник, постімпресіоніст. Його творчий спадок мав величезний вплив насамперед на французький живопис.
Картину «Соняшники» вважають візиткою художника. Одним із творчих досягнень живописця стало опанування секретами колірного контрасту. Численні варіанти соняшників, які він малював 11 разів, змінюючи їхню кількість, розташування та кольори тла, свідчать про пошуки митцем досконалості. На картині з домінуванням у палітрі насичених відтінків жовтої фарби цей колір набуває особливого сяйва, а квіти наче живі. Улюблений художником жовтий колір був втіленням радості й сонячної енергії.
Картини художника: «Їдці картоплі», «Задній двір в Антверпені», портрет «Тулуз-Лотрек», «Осінь. Пейзаж із чотирма деревами», «Міст де л'Англуа», «Нічна тераса кафе», «Пшеничне поле з круками» і ін.
        Анрі Тулуз-Лотрек (1864–1901) — французький живописець, постімпресіоніст. Основна тема творчості – розваги і побут паризької богеми. Ці сценки він відтворював майстерно, іронічно, гротескно. Він одним з перших почав малювати афіші співачок і танцівниць кабаре. Вони вражають динамізмом і виразністю. Картини: Цирк Фернандо (1888), Мулен Руж — Ла Гулю, постер (1891), Мулен Руж, постер (1891), Ла Гулю приїздить у Мулен Руж (1892), Арістід Брюан (1892), Вінсент ван Гог (1887) і ін.
     Таким чином , конструктивність бачення світу Сезанна, символізм і декоративність Гогена, пронизлива виразність кольору Ван Гога, графічна стихія майстра плаката Тулуз-Лотрека – стали сполучною ланкою між мистецтвом ХІХ і ХХ ст., поштовхом для розвитку низки інших художніх стилів і течій.
        Як вважають дослідники, до постмодернізму належить також творчість неоімпресіоністів. Головним методом неоімпресіоністів став дивізіонізм — накладання різних барв з таким розрахунком, щоб з певної відстані барви сприймалися злитими в певний колір. Тіні також малювали за допомогою основних кольорів, без ужиття чорного. Дивізіонізм не став однак обов'язковим правилом, як і жодне інше правило. Тому ця засада застосовувалася більшою чи меншою мірою.
       Неоімпресіоні́зм — течія в живописі. Неоімпресіонізм виник у Франції наприкінці XIX ст. Неоімпресіоністи використовували відкриття наукового кольорознавства й оптики для створення своїх картин, застосовували прийоми розкладання складних тонів на чисті кольори, систему письма дрібними мазками правильної форми — пуантилізм.
Розквіт пуантилізму припадає на період між 1889 та 1910 роками. Визначними представниками пуантилізму були такі художники, як Жорж Сера, Поль Сіньяк, Анрі Кросс, Тео ван Рейссельберге і певний час Каміль Піссарро.
      Жорж-П'єр Сера (1859 — 1891) — відомий французький художник-неоімпресіоніст, засновник течії дивізіонізму і пуантилізму, творець пуантилістської манери малювання.
На картинах живописця всі деталі були складені з крапок чистих кольорів, композиції ретельно продумувалися, вивірялися до дрібниць. Картини: Прогулянка на острові Гран-Жатт, Купальщики у Ан'єрі, Парад, Вид на Сену, Кошення трави, Садівник тощо.
          Поль Сіньяк (1863 — 1935) — відомий французький художник-неоімпресіоніст, пейзажист, мариніст, історик та теоретик мистецтва. Один з засновників (1884 рік) та президент Товариства Незалежник художників (1908—1934 роки). Автор монографії «Йокінд» (1927 рік).
Картини художника можна було розглядати тільки здалеку, бо зблизька вони перетворювалися на мозаїку. Проте це було нове слово у мистецтві живопису, яке дало імпульс для розвитку авангардних напрямів. Відповідно до теорії єдності живописної та музичної гармонії П.Сіньяк нумерував свої твори як музичні опуси, назвав серію пейзажів «алегро» (весело, життєрадісно) і «адажіо» (повільно, спокійно).
Картини: Червоний буй, Марсельський порт, Неділя, Модистки, гранд-канал у Венеції тощо.
Музика
      Клод Ашіль Дебюссі́ (1862 — 1918) — французький композитор, піаніст, диригент, музичний критик, основоположник музичного імпресіонізму. Писав у стилі, який називається імпресіонізмом, терміном, який він ніколи не любив. Дебюссі був не тільки одним з найзначніших французьких композиторів, але також однією з найзначніших фігур в музиці на рубежі XIX і XX століть; його музика є перехідною формою від пізньої романтичної музики до модернізму в музиці XX сторіччя.
Музику імпресіоністів зближує з живописом прагнення до втілення швидкоплинних вражень і ледь вловимих відчуттів. У жанровому відношенні вони надавали перевагу програмним мініатюрам, сюїтам. У Дебюссі́ деякі назви творів перегукуються з тематикою художників: «Естампи» для фортепіано, симфонічні ескізи «Море», ноктюрн «Хмари» для оркестру.
Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважають симфонічну прелюдію «Післяполудневий відпочинок фавна» (за С. Малларме), у якій проявилися характерні для музики Дебюссі́ примхливість вишуканої мелодики, колористичність гармонії, витонченість барвистої оркестровки. За музикою прелюдії було створено одноактний балет, хореографом і головним виконавцем у якому виступав відомий танцівник Вацлав Ніжинський (український артист балету польського походження, видатний танцівник і хореограф зірковоі трупи Сергія Дягілєва).
       Моріс Жозеф Равель (1875 — 1937) — французький композитор. Яскравий представник світової музичної культури 1-ї половини 20 століття, Равель продовжив і розвинув пошуки Дебюссі в царині імпресіоністичного звукопису, колористичної гармонії й оркестрування та екзотичної ритміки.  Він створював романси на вірші поетів-символістів; програмні твори, у яких відчутний інтерес до фольклору («Іспанська рапсодія» для оркестру). Картин природи («Гра води», цикл «Відображення» для фортепіано»). Загалом у стилістиці М.Равеля домінують енергійні, нерідко екзотичні ритми, барвиста гармонія, милування прекрасною миттю.
     Таким чином, імпресіонізм став рубіжним явищем в історії мистецтва. Він завершував традиції реалізму і дав старт напрямам і течіям модернізму з постійним оновленням художньої мови і техніки.
IV. Практична робота.
Слухання музики:
К. Дебюссі: Прелюдія «Післяполудневий відпочинок фавна».
М. Равель: «Гра води» для фортепіано
V. Домашнє завдання.
Підібрати (або створити самостійно) зображення до музики композиторів-імпресіоністів.
Словничок:
Іімпресіонізм – стиль останньої третини ХІХ – поч. ХХ ст., представники якого прагнули природно й невимушено відобразити колірний світ у його мінливості, передаючи свої враження.
Постімпресіонізм – після, тобто після імпресіонізму – збірна назва кількох напрямів фр. Мистецтва кінця ХІХ ст., що винкли слідом за імпресіонізмом, зокрема неоімпресіонізм.
Дивізіонізм — метод живопису, заснований на розкладанні складного колірного тону на чисті кольори. Які наносили на полотно окремими мазками.
Пуантилізм – (крапка) – живописна техніка -  нанесення фарб на полотно у вигляді маленьких точок або квадратів, які під час сприймання картини з певної відстані оптично зливаються.

9 клас                                                                Конспект уроку
Тема: Мінливість вражень імпресіоністів.
Мета: Дати поняття про особливості стилю та його виникнення. Ознайомити з відомими митцями імпресіоністами. Вчити інтерпретувати та порівнювати твори мистецтва. Викликати бажання створювати  живописні, графічні та декоративні композиції у різних стилях і напрямах.
Виховувати естетичний смак.
Матеріал. Підручник, презентація художніх творів.
Альбоми та зображувальні засоби для учнів.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Які художні стилі мистецтва ви знаєте?
• Чи змінювалися стилі мистецтва із змінами епох? Чому?
• Розляньте художні твори та розкажіть про свої враження від картин. Спробуйте за освітленням визначити час його зображення.

ІІІ. Основна частина.
Слово вчителя
Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції.
            Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього.
          Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872).
Французький імпресіонізм історично ведуть від художньої виставки навесні 1874 року, що відкрилася в майстерні фотографа Надара. А вже 25 квітня 1874 р. маловідомий нині репортер Леруа надрукував в гумористичному виданні «Шаріварі» статтю з назвою «Виставка імпресіоністів». Осудлива назва Леруа набула популярності, а пізніше стала історичною.

Назва «імпресіонізм» досить беззмістовна на відміну від назв «Барбізонська школа» чи «Школа Фонтенбло», де хоча б є позначка географічного розташування художнього угрупування. Ще менше ясності з кількома художниками, які формально не входили в коло перших імпресіоністів, хоча їх технічні прийоми і засоби цілком «імпресіоністичні» — (Вістлер ,Едуар Мане, Ежен Буден тощо.) До того ж технічні засоби імпресіоністів були відомі задовго до 19 століття і їх (частково, обмежено) використовували ще Тиціан і Веласкес, не пориваючи з панівними ідеями своєї доби.


Була ще одна стаття (автор Еміль Кардон) і ще одна назва — «Виставка бунтівників», цілком лайлива і несхвальна. Саме вона точно відтворювала несхвальне ставлення буржуазної публіки і критики до художників (імпресіоністів), яке панувало протягом років. Імпресіоністів одразу звинуватили в аморальності, бунтівних настроях, неспроможності бути добропорядними. Зараз це викликає здивування, бо незрозуміло, що аморального в пейзажах Каміля Піссарро, Альфреда Сіслея, побутових сценах Едгара Дега, натюрмортах Моне і Ренуара.

Пройшли десятиліття. І нова генерація художників прийде до справжнього розвалу форм і зубожіння змісту. Тоді і критика, і публіка побачила в засуджених імпресіоністах — реалістів, а трохи згодом і класиків французького мистецтва.
Недоліки імпресіонізму
Французький імпресіонізм не підіймав філософських проблем і навіть не намагався проникати під кольорову поверхню буденності. Натомість імпресіонізм зосереджується на поверхневості, плинності миті, настрою, освітленні чи куту зору.
Як і мистецтво ренесансу (Відродження), імпресіонізм будується на особливостях і навичках сприйняття перспективи. Разом з тим ренесансне бачення підривається доведеною суб'єктивністю і відносністю людського сприйняття, що робить колір і форму автономними складовими образу. Для імпресіонізму не так важливо, щозображено на малюнку, але важливо як зображено.
Їх картини представляли лише позитивні сторони життя, не порушували суспільних проблем, оминали й такі проблеми як голод, хвороби, смерть. Це призвело пізніше до розколу серед самих імпресіоністів.
Переваги –
         До переваг імпресіонізму як течії відноситься і демократизм. За інерцією, мистецтво і в 19 столітті вважалося монополією аристократів, вищих верств населення. Саме вони виступали головними замовниками на стінописи, монументи, саме вони — головні покупці картин і скульптур. Сюжети з важкою працею селян, трагічні сторінки сучасності, ганебні сторони війн, бідності, суспільних негараздів засуджувались, не схвалювались, не купувались. Критика блюзнірської моралі суспільства в картинах Теодора Жеріко, Франсуа Мілле знаходила відгук лише у прихильників художників і небагатьох знавців.
Імпресіоністи в цьому питанні займали досить компромісні, проміжні позиції. Були відкинуті біблійні, літературні, міфологічні, історичні сюжети, притаманні офіційному академізму .З другого боку вони палко бажали визнання, поваги, навіть нагород. Показовою є діяльність Едуара Мане, що роками домагався визнання і нагород від офіційного Салона і його адміністрації.
Замість того з'явилося бачення буденності і сучасності. Художники часто малювали людей у русі, під час забави чи відпочинку, представляли вигляд даного місця при даному освітленні, мотивом їх робіт була також природа. Бралися сюжети флірту, танців, перебувань в кафе і театрі, прогулянок на човнах, на пляжах і в садах. Якщо судити за картинами імпресіоністів, то життя — це черга маленьких свят, вечірок, приємних часів за містом чи в приятельському оточенні (низка картин Ренуара, Мане і Клода Моне). Імпресіоністи одні з перших почали малювати на повітрі, не допрацьовуючи своїх робіт у майстерні.
Генеральним творчим прийомом імпресіоністів був дивізіонізм — накладання різних барв з таким розрахунком, щоб з певної відстані барви сприймалися злитими в певний колір. Тіні також малювали за допомогою основних кольорів, без ужиття чорного. Дивізіонізм не став однак обов'язковим правилом, як і жодне інше правило. Тому ця засада застосовувалася більшою чи меншою мірою.
Головні представники в живописі
Відомими піонерами імпресіонізму стали художники: Едуар Мане, Каміль Піссарро, Клод Моне, П'єр-Оґюст Ренуар, Альфред Сіслей, Дега Едгар, Поль Сезанн, Берта Морізо, Марі Бракмон, Арман Гійомен, Франсіс Пікабіа, Гюстав Кайботт та інші.
Клод Моне (1840 – 1926) - знаковий твір «Імпресія. Схід сонця». Саме ця картина і дала назву групі імпресіоністів і цілого художнього напрямку. Картина була показана на першій імпресіоністській виставці в 1874 р.
Клод Моне писав свої картини рядами малих кольорових цяток чистих спектральних кольорів, а не змішував їх на палітрі, як зазвичай роблять художники. Він розраховував на оптичне суміщення кольорових цяток в зоровому сприйнятті. Завдяки цьому прийому Моне прагнув створити враження м'якої вібрації повітря, і це надає його картинам абсолютно оригінальний вигляд. Він ввів до художньої практики серії картин з одним мотивом, але з різним освітленням залежно від часу доби, пори року. Наприклад, його серія «Руанський собор» складалася аж із 30 творів.
       Ранні картини Моне, такі, як «Жінка в зеленому» (1866), «Жінки в саду» (1867), та деякі пізніші — «Міст в Аржантейлі» (1874), «Скелі в Бель-Іль» (1886) — відзначаються свіжістю і багатством колориту. В пізніших творах, наприклад, «Враження. Схід сонця» (1873), «Бульвар Капуцинок у Парижі», (1873), а особливо в картинах останніх років — серія «Стіжки» (1890–1891), «Тополі» (1891—1892), види Лондона (1900–1904) — Моне захопився передачею суб'єктивних, випадкових, скороминучих вражень, самодостатніми експериментами в розкладанні кольорів. Найкращі твори Моне належать до світових надбань живопису.
Художники використовували чисті кольори, часто контрастні (наприклад, червоний і зелений, оранжевий і блакитний).
         Камі́ль Піссарро́ (1830 - 1903 ) — французький художник 19 ст., представник імпресіонізму. Малював пейзажі, натюрморти, іноді побутові картини і портрети.
Серія картин присвячена бульвару Монмартр у Парижі. Художник зображував його у ранковому серпанку, у вечірніх сутінках, у світлі зірок… Приклади творів -  («Бульвар Монмартр навесні», «Понтуаз, маленький місток», «Пейзаж з великими деревами» тощо).
      На період середини 1880-х рр. Піссарро відчував невдоволення мотодою імпресіоністів з їх бессюжетністю і милуванням мінливостями реальності. Розпочався його відхід від технологій імпресіонізму.
       Альфред Сіслей (1839 – 1899) відомий французький художник-пейзажист, один з засновників імпресіонізму. Надавав перевагу ліричним замальовкам паризьких околиць із затишними будиночками, мостами через річку.
Сіслей створив багато картин з видами рік та каналів Франції, моря з парусними човнами в Англії, маленькими ставками («Хижа на березі ріки», «Берег струмка» та ін.). Його навіть прозвали «художником води». Водночас з ефектом освітленої води, Альфреда Сіслея цікавили снігові композиції. На цю тему він створив 50 пейзажів.
Найзначніші картини: «Сена в Буживалє», «Містечко Вільнев-ла-Гаренн»
«Ефект снігу», «Сніг у Лувенсьєні», «Еффект снігу в Марлі», «Сен-Клу», «Захід сонця в Моретт», «Ефект вечора», «Берег Сени в Сен-Маме».
           Едґа́р Деґа́ (1834 – 1917) французький живописець, імпресіоніст.
В ранній період своєї творчості Деґа писав картини на історичні теми («Сцена з війни в середні віки», 1865, Париж); реалістичні портрети, які позначено виразністю і тонкістю малюнка («Портрет молодої жінки», 1867, Париж). З 1873 року приєднався до імпресіонізму і став одним із найхарактерніших із його представників. Деґа зображав буденні сцени з паризького життя («Абсент», 1876, Париж; «Гладильниці», 1882). Багато картин Деґа присвятив балету («Блакитні танцівниці»), кінним перегонам («На кінних перегонах», 1877—1878, Париж). Твори Деґа відзначаються гостро виразним малюнком, майстерною композицією, вишукано витриманим колоритом.
        Едуа́р (Едуа́рд) Мане́ (1832 – 1883) - французький художник імпресіоніст. Створював портрети, жанрові композиції, натюрморти. Залишив цікаві зразки графіки в малюнках і офортах.
Полотна: «Кафе» (1877), Бар «Фолі-Бержер» (Le Bar aux Folies-Bergère) (1881-82), низка портретів. Найвідоміші картини: Лола з Валенсії, Сніданок на траві (1863), Олімпія (1863), Флейтист (1866), Вокзал Сен Лазар.
        П'єр-Огю́ст Ренуа́р (1841 – 1919) - — французький художник. Представник французького імпресіонізму, що пізніше відійшов від цієї мистецької течії. Він був «єдиним художником, який не написав жодної сумної картини» за словами письменника Октава Мірбо.  Важко уявити, що світлі образи й настрої виникали на полотні навіть тоді, коли хворий на артрит художник, щоб малювати, був змушений прив’язувати пензель до руки.
Основний внесок Ренуара в мистецтво живопису полягав у створенні складних багатофігурних композицій, часто на характерну для його творчості тему дозвілля і відпочинку на природі.
Прикладом «сонячного» Ренуара є картина «Бал в Мулен де ла Галетт». Саме так називався ресторан на паризькому Монмартрі, де жив художник. У теплі дні столики й лавки виставляли просто на вулиці по колу, і відвідувачі танцювали просто неба. Художнику позували друзі та знайомі. Він впорався зі складним завданням – відобразити на обличчях й одязі людей гру відблисків сонячного світла, що пробивалось крізь листя дерев.
Художника приваблювала стихія танцювального ритму. Сприймаючи танцюючих людей, глядач ніби відчуває музику, що лунає з картини.
Картина знаходиться в паризькому Музеї д'Орсе, а її зменшена копія стала однією з найдорожчих з-поміж усіх картин, проданих на аукціоні Sothebys.
УКРАЇНА
         Грабар Ігор Емануїлович (1871 – 1960)  - українець за походженням, реставратор, мистецтвознавець, історик мистецтва, музейний діяч, педагог, професор, син Ольги Грабар. Починав, як імпресіоніст, потім став офіційним представником соціалістичного реалізму. Полотно «Лютнева блакить» художник писав з особливою любов'ю і вклав у нього частину своєї душі. Незважаючи на сильний мороз, художник писав картину у виритій їм траншеї зі снігу. Йому вдалося створити новий образ російської природи. Також картини «Березневий сніг», «Іній. Схід сонця», !Іній», «Зимовий ранок», «Зимовий вечір» тощо. У 1910-1923 роках він відійшов від живопису і захопився архітектурою, історією мистецтва, музейної діяльністю, охороною пам'яток.
         Мико́ла Григо́рович Бура́чек (1871 – 1942) Твори Бурачека позначені впливом імпресіонізму. У найкращих творах передано поетичність природи України. – «Реве та стогне Дніпр широкий», «На Дніпрі в сутінки», «Подвір'я взимку», «Соняшники», «Дахи Софійського собору в Києві», «Березень» тощо. Бурачек є один із засновників і викладачів (1917–1921) Української академії мистецтв.
       Олександр Мурашко (1875 – 1919) - український живописець, педагог і громадський діяч. Племінник Миколи Мурашка (1844—1909) — українського художника і педагога. Гордість українського образотворчого мистецтва, чудовий живописець, вправний портретист. Один з небагатьох українських художників, що зумів органічно поєднати кращі надбання французького імпресіонізму, елементи модерну і ґрунтовну реалістичну школу Петербурзької Академії мистецтв (реалізм свого вчителя Іллі Рєпіна), створивши свій неповторний мистецький стиль. Олександр Мурашко -  художник, мистецтво якого «народжувалось на зламі епох», коли митці  докорінно переосмислювали естетичні ідеали і погляд на закони творчості. У творчій манері митця поєдналися напрями, які естетично різнилися між собою і навіть суперечили один одному, - імпресіоністична пленерність, і ескізність із чіткою організацією форм і декоративною модерною витонченістю. Український митець стає одним з перших, хто пішов шляхом живописних експериментів, пощуків виразної кольорової інтонації в портретах, жанрових композиціях на народну тематику. За картину «Карусель» він одержав золоту медаль на Х.Мюнхенській міжнародній виставці. Національний художній музей України володіє великою збіркою творів художника. Це дає можливість простежити тенденції мистецьких пошуків Олександра Мурашко від  дипломного епічного полотна «Похорон кошового», імпресіонистичних «Благовіщення», «Парижанок. Біля кафе» і «Портрета дівчини у червоному капелюсі», до суто української за естетикою і глобально філософською за світосприйняттям  «Селянської родини».
       Тетяна Нилівна Яблонська (1917 – 2005) - українська художниця-живописець. Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно в сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму).
Картини: «Тиша», «Льонище. Етюд», «Ранок в Перуджі», «Юність», «Життя триває» тощо.
         Глущенко Микола Петрович (1901 - 1977). Український живописець, народний художник, автор портретів і краєвидів. У 1924 році закінчив Берлінську вищу школу образотворчого мистецтва. До 1936 року жив за кордоном. Працював переважно в жанрах пейзажу, натюрморту, портрета.
Найвідоміші твори: "Відлига"; "Весна на перевалі"; "Карпати", "Кримські виноградники", "Блакитний березень", «Березневий ранок»...
         Шишко Сергій Федорович (1911 – 1997) - український художник, Народний художник Української РСР, Народний художник СРСР. Найбільш відомі у його творчості цикли самаркандських і загорських етюдів (1942), фронтових етюдів і етюдів зруйнованого Києва (1944), цикл карпатських краєвидів (1947), пейзажі шевченківських місць, кримські етюди (1956), індустріальні пейзажі і полотна, присвячені колгоспному життю, сільські краєвиди. Головним здобутком творчого життя Сергія Федоровича є зображення Києва. Це місто найбільше надихало художника. Понад 40 років він створював серію «Київська сюїта», в яку увійшло більше 100 картин і етюдів. Одним із найулюбленіших мотивів творчості митця була вулиця з її виром життя. Він малював міські вулиці в різні пори року, у свята і в будні. Постаті людей на його картинах — це обов’язковий, творчо обумовлений елемент композиції. Його картини є рідкісним в українському мистецтві 1950-1970-х рр. прикладом імпресіоністичного підходу до зображення натури, який вирізнявся з-поміж творів пануючого в той час соцреалізм. «Київські далі» (1964), «Берег Дніпра» (1950), «Весняна блакить» (1964), «Нова вулиця» (1966), «Хрещатик» (1973), «Натюрморт з гранатами» (1988) і т.д. Живопис цього митця дійсно життєстверджуючий, життєлюбний. Проте, їх творчість вже належала іншій епосі.
СКУЛЬПТУРА
Франсуа́ Огю́ст Рене́ Роде́н (1840 – 1917) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі.
Мармурова скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю (1888). Вона надихнула Ф.Ліста на створення однойменного музичного твору. Скульптура «Поцілунок», як і попередня  - це композиції до семиметрової «Брами пекла» (більше 180 фігур).
Імпресіонізм робив своєрідну художню революцію в живописі. У його надрах зародилися постімпресіонізм, неоімпресіонізм.
ІV. Практична робота.
Розгляд картин художників-імпресіоністів. Визначити ракурс зображення та роль кольору в картинах; роль пленеру для імпресіоністів.
 V. Завдання додому.
Дослідити у картинах сучасних українських художників відчутний вплив імпресіонізму.
Словничок.
      Імпресіонізм (від фр. impression — враження) – стиль останньої третини ХІХ – поч. ХХ ст., представники якого прагнули природно ц невимушено відобразити навколишній світ у його мінливості, передаючи свої враження.
       Пленер ((від фр. en plein air — «на відкритому повітрі») — у живописі термін, який позначає передачу у картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла й атмосфери під час роботи художника на відкритому повітрі.

 Конспект уроку
Тема: Символізм – вступ у ХХ століття.

Мета: Дати поняття про особливості стилю та його виникнення. Ознайомити з митцями, які повязали свою творчість із символізмом.. Вчити інтерпретувати та порівнювати твори мистецтва. Викликати бажання створювати  живописні, графічні та декоративні композиції у різних стилях і напрямах.
Виховувати естетичний смак.
Матеріал. Підручник, презентація художніх творів.
Альбоми та зображувальні засоби для учнів.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Які художні стилі мистецтва ви знаєте?
• Чи змінювалися стилі мистецтва із змінами епох? Чому?
• Що, на вашу думку, означає слово символ?

ІІІ. Основна частина.
Слово вчителя
Сьогодні ми спробуємо зрозуміти стиль символізм.
Символізм – естетична течія, що виникла у Франції в 1880-1890 рр. й отримала широке поширення в літературі, живописі, музиці, архітектурі й театрі багатьох європейських країн на межі 19-20 ст.
Символісти вважали, що саме символ, а не точні науки дозволять людині прорватися до ідеальної сутності світу, пройти «від реального до реального». Особлива роль в осягненні надреальності відводилася поетам як носіям інтуїтивних одкровень і поезії як плоду натхнення. Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотатом, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістський твір у «безумство множинності», в якому змішувалися і зазнавали постійного метаморфозу речі, явища, враження та бачення. Єдине, що надавало цілісності – це унікальне, неповторне бачення поета.
Поняття символу і його значення для символізму
Говорячи про символізм, не можна не згадати про поняття символ, тому що саме від нього пішла назва цієї течії в мистецтві.
Сама назва символ походить від грецького слова symbolon, що перекладається як знак, пізнавальна прикмета. Багатошаровість символу, його незамкнута багатозначність спиралася на міфологічні, релігійні, філософсько-естетичні уявлення про надреальність, незбагненну в своїй істоті.
Як художня течія символізм публічно заявив про себе у Франції, коли група молодих поетів у 1886 р. згуртувалася навколо С. Маларме, усвідомивши єдність художніх устремлінь. До групи увійшли Ж. Мореас, Р. Гіль, Анрі де Реньо, З. Меррілом та ін. Пізніше до них приєдналися П. Валері, А. Жид, П. Клодель. Оформленню символізму в літературний напрям чимало сприяв П. Верлен, який опублікував у газетах «Парі модерн» і «Ла нувель рів гош» свої символістські вірші та серію нарисів «Прокляті поети», а також Ж.К. Гюйсманс, який виступив з романом «Навпаки». У 1886 р. Ж. Мореас помістив у «Фігаро» Маніфест символізму, в якому сформулював основні принципи напрямку, спираючись на судження Ш. Бодлера, З. Малларме, П. Верлена, Ш. Анрі. Через два роки після публікації маніфесту А. Бергсон випустив у світ книгу, в якій була розкрита філософія інтуїтивізму, що в загальних рисах перегукується зі світоглядом символістів і що дає йому додаткове обґрунтування.
Символізм у Франції проявився і в живописі (Г. Моро, О. Роден, О. Редон, М. Дені, Пюві де Шаванн, Л. Леві-Дюрмер), музиці (К. Дебюссі, М. Равель), театрі (Театр Поет, Театр Мікст, Театр дю Маріонетт), але основною стихією символістського мислення завжди залишалася лірика. Саме французькими поетами були сформульовані і втілені основні заповіти нового руху: оволодіння творчою таємницею за допомогою музики, глибока відповідність різних відчуттів, гранична ціна творчого акту, установка на новий інтуїтивно-творчий спосіб пізнання дійсності, на передачу невловимих переживань.
Пۥєр Пюві де Шаванна (1842 – 1898)
Метафоричність картин перетворювала їх у щось «паралельне натурі» за його висловом.

• цикл панно для паризького Пантеону – (Свята Женевۥєва, яка споглядає Париж)

Гюстав Моро (1826 – 1898) міфологічні образи

• Гесіод і Муза

Елізабет Сонрель (1840 – 1953)  міфологія

• хода Флори

Оділон Редон (1840 – 1916) фантасмагорична графіка та живопис

• натюрморт
• павук, що плаче

Жан Дельвілль (1867 – 1953) бельгійський символіст

• школа тиші

Джеймс Енсор (1860 – 1949)  бельгієць з поглядами на суспільство, як на маскарад.

• Енсор з масками

Яцек Мальчевський (1854 – 1929) польський символіст.

• автопортрет (польський Гектор)

Михайло Врубель (1856 – 1910)  дансько-польського походження. Його твори позначені суто «врубелівською» пристрасною експресією.

• Реставрація Кирилівської церкви ХІІ ст. Київ
• Ескізи фресок Володимирського собору

Михайло Жук (1883 – 1964) українець (синтез символізму і модернізму); рослини. Квіти – улюблені мотиви

• Біле і чорне (ангели - прообраз юнака, що грає на сопілці 20-річний П.Тичина)
• «Гвоздики»

Юхим Михайлів (1885 – 1935) пастель

• Бродячий дух
• Золоте дитинство

Музика
Ріхард Вагнер (німецький)  - основоположник музичного символізму.
Ференц Ліст, Ян Сібеліус (фінський), Сергій Рахманінов (симфонічна поема до картини «Острів мертвих» Арнольда Бекліна (швед)); литовський художник і композитор Мікалоюс Чюрльоніс (1875 – 1911)  - Соната сонця: алегро та скерцо; француз Габріель Фюре (1845 – 1924) – «Гімн Аполлону», «Прометей» за Есхілом.
Олександр Скрябін (1872 – 1915) – ідея орфізму, уявлення про космічну єдність людства. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. зростає зацікавленість митців синестезією. Його твір «Прометей» (1915р. вперше прозвучав)  поєднує ознаки насамперед симфонічної поеми, а також фортепіанного концерту і кантати.
Таким чином символізм виявився новим світорозумінням. Він не тільки вніс символ в інструментарій сучасності, він також привернув увагу до можливого шляху інтуїтивного, а не тільки раціонального. Те нове, що приносить символізм, можна побачити в підключенні до сучасних проблем усього розмаїття минулих культур.
Символізм відіграв роль формотворної естетичної конструкції для всієї світової культури початку ХХ ст. Усі інші естетичні школи, по суті, або продовжували й розвивали принципи символізму, або конкурували з ним.
Словничок:
Алегорія (дав.-гр. allegoria  — іносказання) – образ, у якому зображення має переносне значення, вираження ідеї у предметному образі.
Містика (з грец. «потаємний», «прихований») – віра в існування надприродних сил і можливість спілкування з ними людини.
Символ (з грец. «знак») – умовне позначення предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює думку, ідею, почуття.
Символізм (від грец. – знак, символ) -  одна із стильових течій модернізму. Символісти проголосили символ основою мистецької творчості.
Синестезія (від грец. – одночасне відчуття) – художній прийом, що полягає в поєднанні різних асоціацій. Виникнення у людини одночасно відчуття не тільки в тому органі чуття, на який діє подразник, а й в іншому органі.
ІV. Практична робота
Слухати: О.Скрябін. Симфонічна поема «Прометей»
V. Завдання додому
Дослідити символізм у театральному мистецтві.